Сторінка
3

Розробка концепції муніципальної кадрової політики в Україні

Зміст навчання державних службовців із зазначених позицій вимагає оновлення. Дуже слабко представлена у навчальних програмах (програмах підготовки та підвищення кваліфікації службовців) тематика з демократичних традицій, вимог та прогресивних соціальних і управлінських технологій щодо надання якісних послуг населенню; з регламентованих демократичних процедур надання послуг політичному керівництву. На сьогодні відсутня регламентована процедура регулярного оновлення змісту навчання службовців відповідно до інституційних стандартів професійної діяльності та актуальних проблем практики демократичного державного управління. Існуючи методики оцінки успішності діяльності службовців дуже слабко враховують якість надання послуг населенню або політичному керівництву й не ув’язують цей фактор ні з кар’єрним просуванням, ні з матеріальним стимулюванням. Отже, не створені ні інституційні, ні навчальні передумови, відсутні зворотний зв'язок з результатами та стимули якісної професійної діяльності, що має наслідком низьку професійну готовність службовців до якісного надання послуг.

Важливим проміжним результатом здійснюваної в Україні системи заходів з розв’язання проблеми якості публічних послуг є поступова зміна ментальності службовців у напряму орієнтації на споживачів, хоча й повільне, але усвідомлення того факту, що інакше бути не може і далі не буде. У той же час потрібна певна регламентація діяльності з розв’язання проблеми якості, яка раціонально може вирішуватися через вироблення певної системи стандартів з урахуванням, з одного боку, повноважень установи-надавача послуг, а з іншого – сучасних вимог до якісного надання послуг та передових управлінських технологій. На сьогодні в Україні стандарти публічних послуг застосовуються лише у тих органах публічної влади, які запровадили системи управління якістю. Практично відсутнє загальновизнане поняття «стандарт публічної послуги», не розроблено типової структури (моделі) стандарту публічної послуги.

Коло очікувань клієнта стосовно того, що він може отримати, можна унормувати переліком публічних послуг, які надаються даною установою. У переважній більшості установ таких переліків не створено. У решті решт це призводить до ситуації, коли орган публічної влади не робить того, що повинен робити, а робить те, чого не повинен робити.

Очікування клієнта стосовно того, як він має отримати послугу, можна визначати через регламентацію процедури надання послуги, тобто шляхом створення інституційного стандарту. Запровадження стандартів публічних послуг разом із системою показників та інструментарієм вимірювання ступеня реалізації встановленого стандарту у Європі вважають практичним виконанням конституційного права громадян на отримання загальнодоступних публічних послуг однакового рівня.

На підставі узагальнення передового закордонного та вітчизняного досвіду Дніпропетровським регіональним інститутом державного управління НАДУ при Президентові України розроблені рекомендації щодо Порядку надання адміністративної послуги, які визначають: вимоги до опису послуги (паспорт послуги, з яким вільно може ознайомитись клієнт); порядок реєстрації замовлень на надання послуги та звітності про її надання; рекомендації щодо оцінки якості надання послуги споживачем; вимоги до компетентності службовця, що надає послугу. Оцінка якості послуг споживачем здійснюється за критеріями, які визначають рівень задоволення потреб та інтересів споживачів послуг, стиль діяльності службовців органів, що їх надають: результативність, своєчасність, доступність, зручність, відкритість, повага до особи, професійність.

Наявність стандарту послуги створює підстави для формування стандартів професійної діяльності службовців, навчання яким є критично важливим для реалізації політики забезпечення якості публічних послуг. Усе зазначене вимагає перегляду існуючої концепції підготовки й перепідготовки кадрів державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Можна стверджувати, що на сьогодні в Україні існує державна монополія у зазначеній сфері з мінімальними можливостями вибору клієнтом «школи» і форм навчання, а стратегії навчання ґрунтуються, переважно, на односторонній передачі академічних знань від викладача до слухача в формах, які недостатньо збуджують його активність і не сприяють формуванню системи умінь і навичок практичної діяльності. Зазначене знижує потенціал якісного виконання службовцями професійних функцій.

Аналізуючи проблеми підготовки кадрів муніципальних службовців слід акцентувати на необхідності забезпечення суто прикладної спрямованості навчання за умов існуючої і потенційно-надвисокої динаміки змін в місцевому самоврядуванні з огляду на передбачуване політичне і адміністративно-територіальне реформування його системи, на дисбалансі попиту на кваліфіковане навчання і пропозиції щодо якісного професійного практично-орієнтованого навчання, на недосконалості нормативно-правової бази, що регулює зазначену сферу, на нерозвинутості системи надання навчально-консультаційних послуг для працівників органів місцевого самоврядування тощо. Отже, проблемою, яку слід невідкладно вирішувати, є відсутність в Україні дієвої і такої, що відповідає сучасним потребам місцевого самоврядування, системи безперервного професійного вдосконалення посадових осіб місцевого самоврядування.

Побудова сучасної моделі зазначеної системи повинна враховувати досвід і кращі риси застосування централізованих підходів (Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія), змішаних (Польща, Литва, Канада, США), ліберальних ринкових (Польща, Литва та США у частині забезпечення безперервності навчання, зокрема для муніципального сектору). Концепція моделі має ґрунтуватися на потребі у формуванні оновленої парадигми навчального процесу на принципах створення знань (а не простої їх передачі), спрямованості на формування знань, умінь та навичок роботи за демократичними стандартами професійної діяльності службовців, на принципі створення тренерського ресурсу з фахівців-практиків місцевого самоврядування, на застосуванні ринкових підходів і механізмів, що базуються на принципах забезпечення для клієнта різноманітності пропозиції та можливостях вибору, зручності для клієнта, гнучкого реагування на зміни навчально-консультаційних потреб, забезпечення високої якості і практичної цінності результатів навчання, моніторингу середовища та продукту, забезпечення зворотного зв’язку з випускниками [7].

Використана література:

1. Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” // Відомості Верховної Ради, 2001, № 33, ст. 175.

2. Закон України „Про державну службу” // Відомості Верховної Ради, 1993, № 52, ст. 490.