Сторінка
1

Публічне управління у вимірах інформаційного суспільства

У свій час Т. Кун запропонував науковій громадськості важливий критерій, що дозволяє констатувати звершення наукової революції[[1]]. Цим критерієм є зміна “парадигми”, яка, на його думку, є однієї із фундаментальних засад розуміння закономірностей розвитку наукового знання. Зміст наукової революції відповідно до зазначеного критерію виявляється не в появі нових фактів або й теорій, а у народженні нової “парадигми”, від якої залежить нове бачення світу, встановлення нових теорій. В узагальненому сенсі парадигма – це зразок, приклад, еталон, який береться для доказу певних смислових зв'язків між досліджуваними явищами. Вона визначає дух, стиль наукових досліджень [[2], с. 192]. Виходячи з цієї семантики, ми розумітимемо під парадигмою публічного управління[3] сукупність основних принципів та правил (писаних і неписаних), які визначаються не лише регламентуючими документами, а й певним управлінським духом. Вони виступають зразком, прикладом для суб'єктів управління іншими людьми і діють часто не тільки на свідомому, але й на неусвідомленому рівнях.

Останнім часом все більше уваги приділяється дослідженню проблем удосконалення державного та муніципального управління. Подальший розвиток державного управління автори цілком обґрунтовано вбачають у трансформації цілей, завдань і функцій держави та державного управління [[4]]; “менеджеріалізації” та інформатизації органів публічного управління, насамперед, виконавчих органів влади [[5], с. 53-54], удосконаленні державної служби на основі формування позитивного іміджу державної влади в цілому [[6]]. Вже стала усталеною думка, що розвиток муніципального управління має ґрунтуватись на впровадженні методів сучасного муніципального менеджменту [[7]], утвердженні цінностей, що сприяють розвитку самоврядування, пошуку джерел соціальної енергії та впровадженні системи мотивації [[8]; [9]; [10]; [11]]. Частина наукових праць присвячується теоретико-методологічним основам впливу глобалізаційних процесів на трансформацію державно-управлінських систем світу [[12];[13]], розробці моделі самоорганізації та управління з застосуванням понятійного апарату синергетики [[14]; [15], [16]]. Зазначені дослідницькі роботи фактично присвячені аналізу окремих елементів нової парадигми публічного управління та пошуку адекватного методологічного інструментарію для наукового аналізу проблем його удосконалення. В комплексі досліджень, на погляд автора, недостатньо приділяється уваги соціально-філософському, соціально-психологічному аналізу “духу” нової парадигми управління як конструкту, що дозволяє розробляти моделі та описувати на рівні абстрактних понять особливості органів публічного управління як соціальних агентів та механізми їх взаємодії з іншими агентами соціальної дії в умовах здійснення децентралізованої влади. Основна ціль цієї роботи полягатиме у з'ясуванні глибини модернізаційних зрушень щодо формування нової парадигми публічного управління, які відбулися за часи незалежності України, наданні характеристик окремим її елементам, фіксації уваги на факторах, що заважають цьому процесу.

Ґрунтовний аналіз діючої парадигми управління є проблематичним, оскільки остання виявляє себе більшою мірою на неформальному рівні і потребує з'ясування комплексу питань, в тому числі таких, висновки щодо яких можна зробити лише за результатами соціологічних досліджень. Останні, наскільки відомо автору, в зазначеному контексті не проводились. Переважають соціологічні дослідження, ціль яких полягає в з'ясуванні взаємовідносин між інститутом державного управління та суспільством, органами місцевого самоврядування і територіальною громадою. Сутність досліджуваних питань зводиться до отримання інформації щодо рівня довіри до влади, дотримання прав людини, свободи політичного вибору, рівня надання публічних послуг тощо, на основі яких не уявляється можливим зробити остаточні висновки щодо “духу”, який панує в структурах публічного управління. З огляду на зазначене, більш коректно описувати ідеальну модель публічного управління та порівнювати її з окремими результатами практичних управлінських дій.

Ідеальні моделі управління можуть мати різні варіації, залишаючись в рамках двох основних парадигм управління, які були продемонстровані історією людства. Вони фактично є екстраполяцією на рівень соціальних відносин вроджених властивостей людини, які на цьому рівні репродукуються в соціокультурному середовищі та виявляють себе як психічні квазіструктури [[17], с. 189 - 190]. Це — парадигми насильницького і ненасильницького управління, які умовно можна назвати парадигмами примусу та вибору. Інші парадигми управління є комбінаціями їх елементів. Суспільне життя в радянську епоху майже повністю ґрунтувалось на парадигмі примусу. Командно-адміністративна система радянського зразку як конкретний історичний вияв парадигми примусу дісталася Україні у спадок від минулих часів і сьогодні модифікується шляхом поступового формування елементів, які притаманні за термінологією Р.А. Даля поліархічному суспільству[[18]]. Остаточне завершення цього процесу можна констатувати після виникнення нового управлінського “духу”, якого слід вважати головною ознакою нової парадигми публічного управління.

Модернізація органів публічного управління, що здійснюється в Україні на основі перегляду традиційних цінностей, значною мірою відбувається за рахунок екзогенних факторів, — під впливом глобалізаційних процесів. Узагальнюючи їх сутність, акцентуємо увагу на таких взаємопов'язаних позиціях (цінностях), які можуть слугувати відправною точкою для характеристики глибини зрушень від парадигми примусу до парадигми вибору:

а) відносини “влада – власність” (ринкова економіка);

б) відносини “держава – суспільство” (громадянське суспільство);

в) відносини центр – регіони – територіальні громади (децентралізація прийняття рішень, когерентна взаємодія);

г) відносини держава – суспільство – особистість (цивілітарна або соціогуманітарна держава);

д) відносини “держава – знання”(інформаційне суспільство);

Уникаючи зайвої деталізації, зупинимося на найбільш суттєвих характеристиках, які стосуються безпосередньо інформаційного суспільства, та які визначають “дух” нової парадигми — парадигми вибору. Залишимо поза увагою позиції а), б), в), аналіз яких безпосередньо не передбачений завданнями цієї роботи. Методологічна спрямованість подальшого аналізу орієнтуватиметься на зміст концепту інформаційного суспільства, визначення якого включає характеристики демократії та свободи особистості. У декларації Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, 10 – 12 грудня 2003 р.) у пункті 4. зазначено, що необхідним фундаментом інформаційного суспільства є право людини на свободу переконань та їх вільне вираження, що передбачає право безперешкодно шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї незалежно від державних кордонів. Автор виходить із методологічного припущення, що цінності демократії та свободи особистості, будучи інтеріоризовані в структури публічного управління, складають сутність та “дух” управлінської парадигми вибору.