Сторінка
1

Вплив місцевих виборів 2006 року на політичну структуризацію територій

Вибори 2002 року створили унікальну можливість, коли представницькі органи місцевого самоврядування були сформовані з урахуванням кінцевого представництва територіальних одиниць, як того вимагає Конституція України. Здавалось би, що вдалося вийти на такий рівень організації виборчого процесу, коли подолано існуючі до 2002 року проблеми територіального представництва, адже до цього часу у обраних місцевих радах зосереджувалось до 70-80% людей, що проживають в обласному центрі при виборах до обласної ради, чи в районному центрі при виборах до районної ради. Місцеві ради у 2002-му році формувалися вже за принципом територіального представництва, коли від кожної територіальної громади обиралося 2-4 депутати відповідної районної чи обласної ради. Так досягалося справедливого представництва адміністративно-територіальних одиниць на регіональному рівні.

У 2006 році вперше за роки незалежності вибори до обласних, районних та міських рад відбулися за пропорційною системою. Практика проведення цієї виборчої компанії надала унікальний шанс для вивчення можливостей політичного впливу партійної системи України на процес формування представницьких органів місцевого самоврядування відповідного рівня. Унікальність запровадженого нововведення дає змогу вивчити політичні процеси з достатньо репрезентативним масивом виборчих орієнтацій на конкретну політичну партію.

Вивчаючи пропорційні вибори, львівський політолог Юрій Шведа звернув увагу на дві дуже істотні речі: з одного боку він наводить існуючу в науковій літературі критику пропорційної системи, яка стимулює багатопартійність і політичну дестабілізацію, що підтверджується досвідом Веймарської республіки та Четвертої республі­ки у Франції. Досвід Італії в часи першої республіки теж є одним із наочних підтверджень даного факту. Однак, указує автор, «що однозначний зв'язок політичної нестабільності з пропор­ційними виборчими системами є дещо спрощеним» [1 c.17].

З іншого боку відмінною рисою пропорційних виборів, на його думку, «є здатність до адекватнішого відображення нас­троїв виборців, хоча виявляється вона з різною силою» [там же].

Наступною складністю місцевих виборів 2006 року, за оцінкою народного депутата України Ю.Ключковського, позицію якого в цьому питанні абсолютно поділяють автори даної статті, є те, що «Перехід на формування район­них і міських рад за партійними спи­сками в єдиному окрузі означає, що в цих органах будуть представлені інтереси політичних партій, а з пред­ставництвом територіальних громад буде досить складно. Отже, ви­дається, що така пропорційна систе­ма не відповідає конституційному статусові цих органів» [2 c.3].

Вибори до сільських і селищних рад проводилися за мажоритарною системою і виборча компанія 2006 року ще раз наочно висвітлила проблему, пов'язану з великою кількістю сільських і селищних рад. Кількість сільрад зросла від 9211 в 1991 р., до 10263 у 2001 р. І якщо одна сільрада в 1971 році обслуговувала в середньому 3,6 населених пунктів з чисельністю 2,5 тис. чол , то в 1991 році – відповідно 3,1 і 1,8 тис. чол , а в 2001 – 2,8 населених пунктів з чисельністю населення 1,5 тис. чол. [3 С. 295]. За даними Управління по зв’язках з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України у 2006р., всього зафіксовано 12112 рад, із яких в 12108 відбулися вибори.

Слід визнати, що сучасна територіальна організація влади в України не відповідає жодним демократичним вимогам. Територіальні розбіжності, підсилені радикально поляризованою партійною структуризацію, створили реальну базу для того, щоб політичні сили, що виграють вибори на тій чи іншій території, вимагали призначення своїх голів місцевих адміністрацій. Там, де голови районних адміністрацій та обласних рад різні за політичними орієнтаціями, починається майже обов’язкове дострокове усунення останніх з посад. На Луганщині після виборів 2006 року 12 головам районних адміністрацій районні ради виказали недовіру понад 2/3 складу новообраних рад. У Миколаївській області обрані ради оголосили свої території вільними від НАТО. У Харківській області обласна рада оголошує російську регіональною мовою, а Богодухівська і Краснокутська приймають зворотне рішення. Політична риторика перетворює окремі території в зони політичного хаосу.

В процедуру розбалансування також можна віднести і дві найбільші міські структури - Київ і Харків, до яких висловлюється багато політичних претензій та зазіхань в перспективу дострокових виборів. Тому вважати парламентські вибори 2007р., виключно процесом переобрання нового складу Парламенту недоречно. В ході виборчих перегонів одні політичні сили вимагали (зокрема Ю.Луценко, як один із лідерів «Нашої України Народної Самооборони») оновлення влади у м. Києві, а «БЮТ» використовував виборну компанію 2007 р., у Харкові, в контексті відставки міського голови М. Добкіна та його команди. Значною мірою - це був вдалий вибір, адже Партія регіонів в Харкові втратила більш 100 тис., голосів, а кількість прихильників БЮТ у області збільшилося на 30 тис.

Спробуємо проаналізувати результати партійної складової на місцевих виборах 2006 року. Об’єктом даного аналізу виступили результати виборів, що отримані в 24 областях України, АР Крим та містах Києві і Севастополь, які відбулись до обласних та районних рад, а також міських та районних у містах з районним поділом. Наведені дані обраховані авторами на підставі результатів голосування по результатам виборів 2006 року. Результати були узагальнені «Управлінням по зв’язкам з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України» [4].