Сторінка
3

Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку

Об'єктом політичного трансферту можуть бути різні соціальні чи організаційно–управлінські практики, вдалий досвід, інститути, ідеї та норми. Трансферт може здійснюватись між регіонами однієї країни чи різних країн, тобто на міжрегіональному або міждержавному рівнях в залежності від конфігурації та ієрархії політичних сітей. Сіть є засобом забезпечення комплексності та багаторівневості політичного трансферту, у якому значну роль мають саме недержавні суб'єкти територіального розвитку.

Проведення переговорів може відбуватись як у полі діяльності функціонально однорідних сітей, так й між функціонально різними сітями і органами публічної влади з метою прийняття узгодженого спільного рішення. Складна система взаємозв'язків реалізується у контексті дії факторів політичного, інформаційного, психологічного характеру. Формальний механізм прийняття рішень у силу цього значно ускладнюється й не піддається чітким правилам. Порядок у політичній сіті визначається не правилами і процедурами, а логікою колективного мислення та колективної дії, що базуються на спільних цінностях.

Політичні сіті практично виключають примус як метод досягнення результату й тому розраховані на методи переконання і, як наслідок, на пошук найбільш переконливих аргументів, що базуються на всебічній інформації, експертних знаннях та оцінках. Взаємодія будується на формальних та неформальних правилах і нормах, політичних парадигмах, цінностях що дискутуються і інкорпоруються у політичний дискурс. Сукупність цих процесів отримала у дослідженнях інтеграційних процесів назву європеїзації. У такий спосіб, який є по суті елементом доброчесного врядування, формується консенсус та розповсюджуються спільні погляди щодо узгодженого курсу політики на всіх рівнях територіальної організації влади.

Література

1. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. – К.: Ин–т социологии НАН Украины, 2002.– 436с.

2. Бэннермэн Э. Лиссабонский табель успеваемости. Как продвигаются экономические преобразования в Европе.– М.: ООО Изд–во и типография Пробел, 2000.– 50 с.

3. Громогласова Е., Стрежнева М. Признаки нового этапа в институциональной эволюции ЕС (Открытый метод координации) // Мировая экономика и междунар. отношения. – 2005. – № 9.– С.55– 66.

4. Китинг М. Новый регионализм в Западной Европе / Пер. с англ. А. Смирнова // Логос.– 2003.– № 6 (40).– С. 6 – 116.

5. Колер–Кох Б. Эволюция и преобразование европейского управления // Мировая экономика и междунар. отношения.– 2001.– №. 7.– С. 50 – 51.

6. Сморгунов Л.В. Сетевой подход к политике и управлению // Полис. Полит. исследования.– 2001.– № 3.– С. 103 – 113.

7. Стрежнева М. В сетях управления // Pro et Contra.– 2003.– Т. 8.– № 2 // http://www.carnegie.ru/ru/print/68987–print.htm

Примітка.

Вперше ВМК згадується у Маастрихтському договорі 1992 року у зв'язку з необхідністю зближення стандартів і правил, діючих у національних економіках країн ЄС. Положення про ВМК закріплено у Ницькому договорі, який вступив у силу 1 – лютого 2003 року. Повний текст цього договору міститься на офіційному сервері ЄС (http://europa.eu.int/).

Примітка.

Зокрема до кола повноважень інститутів ЄС на сьогодні віднесено регулювання питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я, захисту прав споживачів тощо.