Сторінка
2

Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку

Узгодження та прийняття політичних рішень з комплексу економічних та інших питань суспільного ризику неможливо ефективно здійснювати за принципами суто адміністративної організаційно–управлінської моделі. Ця ситуація є додатковим імпульсом переходу до сітьових структур управління. Такі відкриті структури зумовлює формування різних видів політичних сітей, які відкривають широкий доступ до участі в європейському управлінні різних соціальних груп, які представляють ту чи іншу сферу господарської чи публічної діяльності. Вони різняться за такими критеріями: 1) кількість і тип учасників; 2) характер інституціоналізації; 3) сфера політики, у якій формується сіть; 4) розподіл ресурсів між учасниками; 5) особливості об'єднуючих інтересів; 6) ступінь концентрації влади. Відповідно до цих критеріїв, як і західні дослідники, Л.В.Сморгунов виділяє п'ять типів політичних сітей: 1) політична спільнота (policy communitie); 2) професійна спільнота (professional network); 3) міжуправлінська сіть (intergovernmental network); 4) сіть виробників (producer network); 5) проблемна сіть (issue network)[6, с. 110]. На наш погляд, запропонована типологія не враховує багатоплановість можливих конфігурацій сітей, проте вона дає певні орієнтири для деталізації цього питання.

Політична спільнота ідентифікується з центрами аналізу публічної політики, діяльність яких пов'язана із забезпеченням відкритих, демократичних процедур розробки суспільно значущих рішень. Центри, як учасники політичної сіті, виробляють продукти та послуги, які є необхідними елементами сфери публічної політики. Вони різняться між собою за тематичною спеціалізацією (соціальна політика, захист прав людини, розвиток освіти тощо), за технологічною спеціалізацією (інформаційна, аналітична робота, лобіювання тощо), за територіальними масштабами діяльності (місцевий, регіональний, національний, міжнародний рівні).

Професійна спільнота це політична сіть, яка формується за професійними ознаками. Кожна з цих сітей виражає інтереси окремих зацікавлених груп (підприємців, екологічного руху, профспілкових функціонерів, спілок споживачів тощо). Спільним для таких сітей є спрямованість на забезпечення соціального діалогу між суспільством владою на всіх рівнях її територіальної організації.

Міжуправлінська сіть формується з метою представництва інтересів місцевих та регіональних влад. Для такого типу сітей характерним є охоплення широкого кола питань, які вирішуються з багатьма службами (комітетами ЄС) та іншими сітями різних конфігурацій. Основними учасниками міжуправлінської сіті є асоціації місцевих та регіональних органів влади та їх об'єднання, масштаб діяльності яких має діапазон від локального до загальноєвропейського. Вузловими центрами цієї сіті слід вважати Комітет регіонів та Конгрес місцевих та регіональних влад Європи.

Сіть виробників створюється з метою представлення інтересів як публічного так і приватного секторів виробництва. Вона функціонує з метою лобіювання спільних групових регіональних інтересів, обговорення, підготовки та реалізації конкретних спільних транснаціональних проектів в галузях розвитку єдиної інфраструктури, освіти, науки, туризму. Учасниками сіті є галузеві асоціації, загальноєвропейські об'єднання промисловців, регіональні об'єднання галузевої орієнтації, прямі представництва компаній у Брюсселі. Міжрегіональні сіті виробників (створені у межах національної держави) пересікаються с транснаціональними сітями. Таким чином, сіть виробників, поряд з міжуправлінською сіттю, є провідниками регіональних економічних вимог.

Проблемна сіть утворюється з учасників, діяльність яких спрямована на розв'язання якоїсь певної проблеми. До проблемної сіті входять чиновники, політичні радники, вчені, експерти, професійні консультанти, колективні когнітивні актори (мозкові центри, неурядові експертні організації, університетські центри тощо), які займаються окремими специфічними проблемами, часто на замовлення бізнесу чи влади. Може бути багато варіантів таких сітей. Одним з них є система комітології ЄС, до якої делегуються експерти з глибоким професійним знанням відповідних галузевих проблем від органів влади національного та регіонального рівнів. Їх завдання полягає у відпрацюванні основних інтеграційних принципів, умов, багаточисельних правил та інструкцій щодо застосування європейських законів, розробці правил та стандартів ЄС, науково обґрунтованих рекомендацій щодо розв'язання проблем, що потребують спеціальних знань.

Наведена вище типологія має умовне значення, оскільки функції і завдання різних політичних сітей перетинаються. Під впливом іманентних імпульсів суспільного життя утворюються та розпадаються різні лінії суспільних відносин, що змінює конфігурацію сітей та лінії перетину їх діяльності. З цієї причини функціонування сітей позбавлено стабільності. Особливістю самоорганізаційних структур є спонтанність, відсутність планування їх появи[1, с. 172]. Виникнення і розпад цих структур уявляється циклічним процесом, що складається із семи основних стадій: 1) попередня стадія (проведення представниками влади консультацій з широким колом недержавних акторів; 2) формування чи модифікація сіті (встановлення постійних контактів); 3) робота в межах сіті, спрямована на встановлення правил (укладання формальних та неформальних угод); 4) стадія трансформації (корегування цілей та завдань, їх реалізація; 5) занепад (послаблення інтересу учасників після завершення спільних завдань); 6) завершення діяльності (чи переконфігурація відповідно до зміни стратегічних орієнтирів); 7) перебудова сіті (повернення до завдань першої стадії).

Спільним для всіх сітей є те, що в межах їх діяльності не приймаються політичні рішення. Останні є прерогативою влади. Призначення сітей полягає, передусім в артикуляції та агрегації широкого спектра інтересів (узгодження вимог, встановлення між ними ієрархії, формулювання спільних цілей), проведенні громадської експертизи актуальних проблем, генеруванні і розповсюдженні ідей та їх захист в процесі публічного обговорення, формуванні узгоджених в просторі–часі соціальних практик, розробці інструментарію і методології розв'язання практичних проблем, рекомендацій щодо сталого розвитку суспільства, перетворенні знання на фактори, що впливають якість політичного рішення. Досягнення результатів за рахунок колективної дії здійснюється через два основних механізми – політичний трансферт та ведення переговорів.