Сторінка
3

Міжнародне співробітництво у сфері муніципального і регіонального розвитку

До групи децентралізованих унітарних держав-членів ЄС належить також і Франція, яка завжди мала репутацію централізованої унітарної держави. „Відцентрові” процеси були підтримані у цій країні в 1960-х роках, а з 1980-х прийнято цілий ряд законів, спрямованих на законодавче закріплення деконцентрації і децентралізації. Саме такий підхід, тобто правовий, дав змогу виважено й помірковано впливати через відповідні законодавчі акти на об’єктивні процеси регіоналізації у Франції, що особливо активізувалися в Європі в другій половині минулого століття. Сьогодні французький досвід муніципального і регіонального управління, як і державного управління в цілому, є для багатьох країн світу своєрідним еталоном. Можливо найбільш прийнятним він може бути і для України в питаннях перспективних напрямів муніципального і регіонального розвитку.

Друга група регіоналізованих держав, яка за назвою співпадає з новим типом держави, тобто регіоналізованим, включає Великобританію, Іспанію й Італію. Не дивлячись на те, що ці держави включені західноєвропейськими вченими до однієї групи, їх “унітарно-регіоналізовані властивості” є досить різними. Однією з типових ознак є те, що вони максимально наближені до федеральної моделі, хоча й у різних ступенях.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити такі висновки:

- міжнародне співробітництво у сфері муніципального і регіонального розвитку має базуватися на політичній, економічній, ідеологічній та науковій доцільності;

- перспективні напрями муніципального та регіонального розвитку в Україні мають враховувати європейські доробки, з числа яких прийнятними можуть бути передусім принципи європейського управління, а вже потім – узагальнені чи конкретні моделі управління;

- результатом реформувань у сфері самоврядування на місцевому та регіональному рівнях має залишитися в Україні така форма державного устрою, як унітаризм, хоча в контексті триваючих в Європі регіоналізаційних процесів він має поступово набирати децентралізованої форми.

Таким чином, ми розглянули проблеми муніципального і регіонального розвитку та головні шляхи їх розв'язання. Загальний висновок полягає в тому, що місцеве самоврядування є поки що не використаним ресурсом державотворення в Україні. Окремі найактуальніші аспекти цього питання більш детально розглядаються в наступних розділах Національної доповіді, які побудовані за предметним принципом.

[1] Деконцентрація влади передбачає законодавчу передачу повноважень центральних органів державної виконавчої влади передусім представникам центральної виконавчої влади на місцях. Деконцентрація влади не поширюється безпосередньо на представницькі органи місцевої влади, тобто на органи місцевого самоврядування. Інакше вихолощуватиметься природний характер прав і обов'язків суб'єктів місцевого самоврядування, якими є спільноти компактно проживаючого населення, об'єднаного у громади територіально і побутово.

[2] Децентралізація відбувається, з одного боку, одночасно з деконцентрацією і паралельно їй, а з іншого ‑ виступає ніби логічним і послідовним продовженням деконцентрації з метою подальшого її творчого поглиблення і роз­витку. Децентралізаційні дії поширюються, передусім, на сферу місцевого самоврядування і здійснюються на основі таких принципів: вільного самоврядування громад; законодавчого делегування громадам певних повноважень держави; забезпечення реалізації делегованих повноважень фінансовими і людськими ресурсами та юридичними гарантіями; нових партнерських стосунків між державою та громадами.