Сторінка
1

Міжнародне співробітництво у сфері муніципального і регіонального розвитку

Активна внутрішня і зовнішня політика України на початку третього тисячоліття є відповідною реакцією на світові глобалізаційні та євроінтеграційні процеси. Історія розвитку міжнародних відносин свідчить про безперспективність курсу на самоізоляцію, який призводить до технологічного відставання, соціально-економічних і політичних втрат. Тому Україна бере активну участь в інтеграційних процесах, зокрема у тих, що відбуваються в Європейському Союзі, який є унікальним міждержавним утворенням із 25 держав, що намагаються створити тісний економічний і політичний конгломерат, якому немає аналогів у світі.

Географічне положення України в центрі Європи та сусідство з Європейським Союзом справляють певний вплив європеїзаційного характеру на різні сфери її суспільного життя, включаючи й сферу державного управління та місцевого самоврядування. Вони також відкривають цілком реальну перспективу спочатку асоційованого, а потім і повноцінного членства в Європейському Союзі, що відображено в державних стратегіях європейського вибору України.

Ці та інші ключові обставини загострюють сьогодні потребу в активізації міжнародного співробітництва та в посиленні державної політики європейської інтеграції, активізації практичних дій щодо виконання завдань, передбачених Угодою про партнерство й співробітництво між Україною та Європейським Союзом та Планом дій Україна – Європейський Союз.

Активній позиції нашої держави на європейській арені не може стояти на заваді нинішня конституційна криза в Європейському Союзі, яку зумовили, на думку експертів, організаційно-процедурні (тобто формальні) причини, а не змістові. Ратифікація Договору про запровадження Конституції для Європи має на меті юридично оформити Європейський Союз, уточнити його устрій, статус, природу відносин ЄС із державами-членами і державами-кандидатами, їх гро­ма­дянами, розмежувати повноваження в ЄС, сформувати нове законодавство. Договір засвідчує завершення еволюції європейської конструкції до високоінтегрованого союзу держав. Новий Союз розглядається як міжнародне об’єднання держав, які, зберігаючи свою незалежність, для досягнення заздалегідь узгоджених цілей передають у колективне розпорядження Союзу частину своїх суверенних прав, зокрема і тих, що стосуються внутрішніх справ, а саме – питань економіки, ресурсів, фінансової політики тощо. Згідно з новітніми науковими підходами таке міжнародне об’єднання держав кваліфікується як сучасна конфедерація держав. Інакше кажучи, цілком можливо вважати, що Європейський Союз більшою мірою є державою, ніж недержавою, і має два рівні: рівень держав-членів (національний рівень) і рівень союзу держав-членів (наднаціональний рівень).

Постійні зміни в Європейському Союзі призвели до того, що за останні десятиліття його політична влада й повноваження стали досить розпорошеними. Європейська інтеграція, активно поглиблюючись у контексті Єдиного європейського акта (1986 р.), спричинила процеси децентралізації й деконцентрації, які зумовили зміцнення місцевої і регіональної демократії як у державах-членах, так і в країнах-кандидатах на вступ до ЄС на основі все частіше застосовуваного принципу субсидіарності. У результаті багато європейських країн лібералізували надання публічних, і зокрема управлінських послуг, та заснували спеціальні агентства для їх забезпечення чи сприяння здійсненню європейської політики взагалі.

З огляду на вищевикладене міжнародне співробітництво у сфері муніципального і регіонального розвитку має орієнтуватися передусім на сучасні європейські здобутки, якими успішно послуговуються колишні країни соціалістичного табору, які зараз є повноцінними державами-членами Європейського Союзу.

Тому важливо мати принаймні щонайменшу уяву про сучасне європейське управління, яке є багатогранним, багатовимірним, складним і комплексним явищем процесу європейської інтеграції, базується на правовій та інституційній системах ЄС, поєднує елементи структурних та функціональних виявів, поділяється на наднаціональний, національний, регіональний та місцевий рівні, а останніми роками ще й зумовило виникнення такого феномена, як європейський адміністративний простір.

Саме такий підхід до міжнародного співробітництва у сфері муніципального і регіонального розвитку обгрунтовується політичною, економічною, ідеологічною та науковою доцільністю:

– політична доцільність пояснюється необхідністю для України, як держави-претендента на вступ до Європейського Союзу, набуття відповідних знань про його суспільно-політичну природу, правову та інституційну системи, галузеві політики та інші ключові складники, що дасть змогу ефективно інтегруватися в це міждержавне утворення з урахуванням інтересів національної безпеки;

– економічна доцільність базується на тому, що Європейський Союз має найбільший у світі спільний економічний ринок, на якому реально діє принцип вільного руху товарів, людей, капіталу й послуг, напрацьовані й успішно застосовуються високі стандарти соціально-економічного життя; поряд з цим існують і певні ризики, які варто враховувати, зокрема в аграрній та промисловій галузях;

– ідеологічна доцільність зумовлюється впливом демократичних ідей і традицій, що ґрунтуються на одвічних гуманістичних західноєвропейських постулатах і культурі, що приводять до трансформації суспільної свідомості, стереотипів мислення;

– наукова доцільність зумовлена потребою в дослідженні досвіду держав-членів Європейського Союзу щодо реформування національних систем державного управління та місцевого самоврядування в контексті державотворчих, євроінтеграційних, глобалізаційних та інших закономірних світових процесів.