Сторінка
2

Досвід та актуальні проблеми кадрового забезпечення органів місцевого самоврядування в сучасних умовах

Одночасно, необхідно наголосити на тому, що професіоналізм службовця не можна досягти не реформуючи інструментарій його досягнення. Певною мірою це залежить від багатоманітності, мобільності і конкурентноспроможності суб’єктів, залучених до формування професійної спроможності адміністрацій всіх рівнів.

Слайд 6. Наявні системні недоліки освітнього процесу.

Вважається, що в Україні за роки незалежності склалася певна система підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Проте вона неповною мірою відповідає викликам сучасності і має ряд істотних вад. По-перше, вона за своєю технологією організації орієнтована, в основному, на академічну форму підготовки службовців; по-друге, стандарти цієї системи не врегульовують підвищення кваліфікації; по-третє, інфраструктура закладів, які спрямовані на підвищення кваліфікації не має інституалізованої консолідуючої основи.

Між тим, зазвичай під системою розуміють множину об’єктів разом із зв’язками та зв’язками між їх ознаками, які функціонують у часі як єдине ціле.

Слайд 7. ВНЗ ІУ рівня акредитації.

Тому, за великим рахунком, залучені до професійного навчання заклади освіти утворюють у кращому випадку освітній комплекс, в якому провідним закладом є Національна академія державного управління при Президентові України, її регіональні інститути державного управління, 10 магістратур державної служби, територіальні Центри перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та державних підприємств, установ та організацій (їх 23), а також близько 50 закладів післядипломної освіти.

Існуючий освітній комплекс професійного навчання як мінімум не має достатньої потужності. Якщо зважати на пропускну спроможність її академічної частини, то для формування корпусу державних службовців та посадовців місцевого самоврядування виключно з фахівців у галузі державного управління ми повинні мати в запасі 240 років, і це за умови, що випущені за 10 років існування системи професійного навчання залишаться працювати в управлінських інститутах.

Вважаю, по-перше, що наявну проблему спричиняють вади системи державного замовлення, а по-друге, що покладатися виключно на академічну освіту у забезпеченні професійності державної служби та служби в органах місцевого самоврядування немає об’єктивних підстав.

Так, академічна освіта як певний інститут цивілізованого суспільства, покликаний працювати як на сьогоднішню еліту, так і на її перспективу. Необхідно поставити перед нею інституційне завдання щодо забезпечення навчально-методичної бази, разом із відповідальністю за її відсутність і гармонізацію з іноземним досвідом, здобутками європейської культури і зокрема адміністративної культури.

Для створення вже сьогодні умов для професіоналізації місцевого самоврядування необхідно залучати міжнародну допомогу, зокрема використовуючи міжнародні проекти технічної допомоги в цій сфері, зокрема за схемою механізмів “twinning”.

Вже розпочаті тренінги державних службовців необхідно інституалізувати, утворивши відповідний методичний і координаційний центр, створення якого рекомендують, зокрема, і іноземні експерти. Запропонована нами мережа тренінгових центрів потребує насичення реальними програмами практично орієнтованого тренінгу як державних службовців, так і посадовців місцевого самоврядування.

Потрібно прискорити організацію такого “додатку” до діючої системи підвищення кваліфікації. При потребі у 20-30 тис. осіб на рік вона пропускає майже в 2-2,5 рази менше, її програми не пов’язані з проблематикою посадових повноважень і фактично є “калькою” академічної освіти.

Необхідно подолати формалізм у формуванні освітніх програм, максимально посиливши їх прикладну, практичну спрямованість.

В цьому контексті необхідно створити умови для об’єднання реальних потреб у державному замовленні, забезпечити механізм його якісного й кількісного опрацювання, визначити законодавчо легітимного відповідального за цей процес.

Необхідно відверто сказати, що до цього часу немає підстав вважати заходи з професійного навчання посадовців місцевого самоврядування достатніми. І про свідчать це не тільки кількісні показники підвищення кваліфікації. Так, відомо аби формально відповідати вимогам законодавства щодо актуального стану своїх знань, вмінь та навичок державний службовців або посадова особа місцевого самоврядування має протягом п’яти років принаймні 1 раз пройти підвищення кваліфікації за професійною програмою.

Слайд 8. Підвищення кваліфікації.

Між тим, щорічно цього не відбувається. Так і в минулому році за потреби у 27,6 тис. осіб підвищили кваліфікацію трохи більше 10,5 тис., зокрема за професійною програмою тільки 4,5 тис. посадовців. Завершили навчання в магістратурах державної служби 162 посадовця місцевого самоврядування, а випуск зазначеної категорії осіб через Національну академію державного управління при Президентові України склад 180 осіб. Ясно, що таким темпами і спираючись на загальні кількісні вимоги у цільовому навчанні встановити відповідність між професійною спроможністю апаратів органів місцевого самоврядування і якістю їх послуг населенню неможливо. За запитом Головдержслужби потреба у направленні на навчання у 2006 році склала за даними самих органів:

НАДУ – 109 осіб;

Магістратур ДС – 258.,

За програмою підготовки голів відповідно:

НАДУ – 52

Магістратури – 38.

Слайд 9. Дані про зарахування.

Між тим, необхідно зважати на наявні ризики, які є фактом останніх виборів. Так, наприклад з 187 голів міст обласного значення повторно обрано 75. Це означає, що майже 59% міст, в яких проживає більше 50% населення України, отримали вперше обраних керівників, а їх виконавчі органи очікує певне оновлення, зокрема на керівних посадах, які потребують фахового сприйняття ситуації і розроблення відповідних рішень.