Сторінка
2

Ключові проблеми державної регіональної політики України

Стихійне наростання вказаних місцевих та регіональних інтересів об’єктивно обумовлює гострі політичні дискусії, і зокрема, щодо майбутнього державного устрою України. Як і на початку 90-х років в Україні все ще продовжує обговорюватись проблема її можливої федералізації. Деякі політологи висловлюють побоювання навіть про можливість нового територіального розколу України.

Спонтанні прояви місцевих та регіональних інтересів в Україні обумовлено також і тим, що держава запізнилася з визначенням основних принципів, цілей, завдань та пріоритетів своєї регіональної політики. Основні принципи державної регіональної політики, які визначені її Концепцією, мають бути трансформовані у низку політичних, правових, соціально-економічних та інших державних рішень у цій сфері. В країні остаточно не завершено процес формування ефективної територіальної організації виконавчої влади та місцевого самоврядування. Старим залишається територіальний та бюджетний устрій України. З бюджетною реформою ми значно запізнилися порівняно із своїми сусідами — країнами Східної Європи. Не зовсім прозорий централізований перерозподіл фінансових ресурсів викликає серйозне роздратування у регіональних та місцевих еліт.

Фактично декларацією залишилися основні ідеї адміністративної реформи. Проведені в ході адміністративної реформи заходи обмежилися лише декоративними змінами в організації центральних органів виконавчої влади. Є сподівання, що новий поштовх цій реформі надасть підписаний у травні 2001 року Указ Президента України “Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні”. Слабким і недієздатним залишається місцеве самоврядування. Воно так і не має власної фінансової та економічної бази.

Повноваження, ресурси та відповідальність органів місцевого самоврядування є незбалансованими. Це обумовлює ситуацію постійної нестабільності в діяльності органів місцевого самоврядування, провокує їх конфлікти з органами виконавчої влади як в центрі, так і на місцях.

Значною мірою не розмежованими залишаються сфери відповідальності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що породжує безвідповідальність та бездіяльність обох інститутів влади.

Можна стверджувати про те, що гальмується законодавчий процес, пов’язаний з розв’язанням територіальних проблем в Україні. До цього часу не ухвалено ряд спеціальних законів, які створюють правове поле для ефективної діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також визначають порядок взаємодії центральних органів виконавчої влади і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Це в першу чергу стосується Законів України “Про право комунальної власності”, “Про фінанси місцевого самоврядування”, “Про місцеві податки і збори”, “Про розмежування функцій, повноважень та сфер відповідальності між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування”, “Про делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування”, “Про територіальні громади та їх об’єднання”, “Про програму державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування”. Не приведено у відповідність з потребами сьогодення законодавство про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації. Україна не має нового законодавства про адміністративно-територіальний устрій. Не схвалено ряд фундаментальних законодавчих актів, які регламентують загальні умови функціонування центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Мова йде про Закон України “Про Кабінет Міністрів України”, “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України”, про Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, новий Земельний кодекс України. Так і не вступив в дію Бюджетний кодекс України.

Через відсутність відповідної правової бази в Україні стримується розвиток великих мегаполісів. Зокрема, мова йде про столицю України — місто Київ, де через правовий вакуум об’єктивно може виникнути конфлікт між столицею та Київською областю в процесі реалізації концепції розвитку міста до 2020 року.

На наш погляд, серйозної активізації потребує діяльність консультативно-дорадчих органів, які представляють інтереси місцевої влади в Україні при Кабінеті Міністрів України та Президентові України.

Враховуючи гостроту та невідкладність розв’язання проблем, пов’язаних з легітимізацією та представництвом місцевих і регіональних інтересів, створення правового поля їх реалізації, висловимо пропозиції з деяких принципових питань. Найбільш гострими з них, на наш погляд, є наступні.

По-перше. Це необхідність вдосконалення системи територіальної організації виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні.

Що стосується територіальної організації виконавчої влади та місцевого самоврядування, то мова йде про необхідність суттєвого посилення, з одного боку, місцевих органів виконавчої влади, які покликані обстоювати на місцях державні інтереси, з іншого боку — органів місцевого самоврядування, які репрезентують і лобіюють місцеві та регіональні інтереси. Невідкладною вимогою часу є відокремлення сфер відповідальності місцевих органів виконавчої влади від сфер відповідальності органів місцевого самоврядування. В практичному плані це означає необхідність зміни статусу місцевих державних адміністрацій. Місцеві державні адміністрації, як місцеві органи виконавчої влади, мають набути статусу органів, що представляють на місцях одночасно Президента України, Кабінет Міністрів України, а також усі центральні органи виконавчої влади, територіальні підрозділи яких мають увійти до складу місцевих державних адміністрацій. Одночасно місцеві державні адміністрації мають бути звільнені від невластивих їм функцій представництва та реалізації місцевих та регіональних інтересів. Це дозволить значно посилити вплив держави на місцях щодо захисту загальнодержавних інтересів. Нинішні місцеві державні адміністрації мають фактично подвійний статус. З одного боку, вони є виразниками державних інтересів, з іншого — активно захищають та лобіюють місцеві та регіональні інтереси. На практиці нерідко останні беруть гору над загальнодержавними інтересами і внаслідок цього вертикаль виконавчої влади фактично розмивається. Голові місцевої державної адміністрації нерідко важко визначити свою позицію і свій статус. Перед ним постає дилема: хто він — уповноважений представник центру, чи виразник та захисник місцевих інтересів. Зміна статусу обласних і районних державних адміністрацій, перетворення їх в органи державної влади, які репрезентують лише загальнодержавні інтереси, значно ослабить відцентрові тенденції в Україні, покладе край зростанню інтересів державних службовців, які працюють в місцевих державних адміністраціях з бізнес-інтересами місцевих та регіональних еліт. Необхідність реорганізації місцевих державних адміністрацій обумовлює потребу формування спеціального корпусу державних службовців найвищого рівня — голів місцевих державних адміністрацій та їх перших заступників (префектів та субпрефектів). Законодавчо має бути встановлено, що голова місцевої державної адміністрації та його перший заступник знаходяться на постійній державній службі, здійснюють її на професійних засадах і не підлягають звільненню із державної служби після чергових виборів Президента України та зміни Уряду України. Слід також встановити принцип ротації голів місцевих державних адміністрацій та їх перших заступників один раз на 3-4 роки з переведенням вказаних посадових осіб в інший регіон або в інші органи державної влади. Вказані заходи мають бути логічно поєднані із запровадженням в Україні інституту державних секретарів, який покликаний стабілізувати роботу Кабінету Міністрів України та міністерств України.