Сторінка
5

Перебудова міжбюджетних відносин: нові правила гри у фінансовій сфері

Крім того, слід законодавчо передбачити чіткі механізми для об’єднання ресурсів органів місцевого самоврядування з метою виконання спільних завдань та проектів. Незважаючи на те, що така можливість надана територіальним громадам статтею 142 Конституції України, практика об’єднання ресурсів місцевого самоврядування в Україні не розвинена. Слід очікувати, що у разі запровадження механізмів для такого об’єднання у першу чергу будуть об’єднуватися ресурси, що можуть бути виділені з місцевих бюджетів на виконання завдань та надання послуг, визначених в якості зобов’язань органів місцевого самоврядування, що не забезпечуватимуться трансфертами вирівнювання з державного бюджету, та інших завдань і послуг, які не є обов’язковими, але виконання чи надання яких визнано доцільним у відповідних адміністративно-територіальних одиницях. Об’єднання ж ресурсів, що виділяються органам місцевого самоврядування у вигляді міжбюджетних трансфертів, навряд чи є доцільним і можливим. Чіткі законодавчі механізми та можливості для об’єднання ресурсів місцевого самоврядування для забезпечення виконання спільних завдань і проектів, у тому числі надання послуг, дозволять органам місцевого самоврядування ефективніше розпорядитися обмеженими ресурсами з метою покращення виконання своїх зобов’язань.

З метою відходу від існуючої практики, коли органи місцевого самоврядування, здебільшого виконуючи на основі принципу субсидіарності роль адміністратора коштів державного бюджету при їх витрачанні на місцях, покривають нестачу необхідних ресурсів за рахунок коштів „другого кошику” необхідно передбачити заборону на використання коштів бюджету розвитку місцевих бюджетів на будь-які інші цілі, ніж їх пряме призначення згідно із статтею 91 Бюджетного кодексу України. Це дозволить посилити відповідальність держави за адекватність фінансового забезпечення делегованих повноважень, а також вивільнить кошти для соціально-економічного розвитку громад, які зараз витрачаються не за призначенням.

Слід також поступово відходити від існуючої практики зарахування надходжень від податку з доходів фізичних осіб не за місцем проживання платників такого податку, а за місцезнаходженням роботодавця або його підрозділів. Такий підхід призводить до викривленої ситуації, коли послуги з освіти, охорони здоров’я та культури надаються громадянинові за рахунок місцевого бюджету громади, де він проживає, а надходження від сплаченого ним податку отримує бюджет орган місцевого самоврядування іншої громади. Таким чином, створюється дисбаланс та несправедливість у фінансовому забезпеченні громад, в яких розташовані центральні офіси багатьох працедавців, та громад, в яких проживають робітники відповідних працедавців або навіть розташовані виробничі потужності працедавця, що не мають статусу підрозділу або уповноваженого підрозділу. Оскільки надходження від податку з доходів фізичних осіб становлять найбільшу долю (майже 75%) у структурі податкових надходжень в загальному фонді місцевих бюджетів, такий крок значно посилить дохідну спроможність громад, які зараз недоотримують належну їм частку доходів місцевих бюджетів. Втім, з метою уникнення ускладнень для бухгалтерів перехід до зарахування надходжень від податку з доходів фізичних осіб за місцем проживання його платників має відбуватися поступово та супроводжуватися податковою реформою, у тому числі суттєвим спрощенням процедур адміністрування податків.

Нарешті, місцеве самоврядування повинно отримати солідні джерела надходжень, що дозволить забезпечити виконання ним своїх природних функцій. Крім удосконалення існуючої системи місцевих податків і зборів, істотним джерелом збільшення надходжень до бюджетів місцевого самоврядування повинен стати земельний податок. Для цього йому має бути наданий статус повністю місцевого, а практика надання пільг з його сплати на центральному рівні має бути скасована.

Оскільки Україна є однією з небагатьох держав, де відсутній податок на нерухомість, у перспективі цей податок має бути запроваджений в якості місцевого податку та суттєвого джерела поповнення місцевих бюджетів. Податок на нерухомість має поєднати земельний податок та податок на будівлі, споруди та приміщення, розташовані на відповідних земельних ділянках, та має поширюватися на всі без виключення будівлі, споруди, приміщення та земельні ділянки під ними або вільні земельні ділянки. Тобто він не повинен бути податком на багатство, як його зараз намагаються представити представники окремих політичних сил. При цьому надання пільг з його сплати та визначення його ставок у межах, передбачених законом, має перебувати у компетенції виключно органів місцевого самоврядування. Надходження від податку на нерухомість мають зараховуватися до „другого кошика” місцевих бюджетів.

При визначенні бази оподаткування податком на нерухомість слід враховувати майновий стан більшості населення, складність та високу вартість проведення експертної оцінки ринкової вартості нерухомості, відсутність прозорого та ефективного ринку нерухомості, а також незадовільний стан інформаційного забезпечення у цій сфері (кадастри, реєстри нерухомості тощо). Тому при визначенні сум податку доцільно прив’язуватися не до експертної оцінки кожного об’єкта оподаткування, а до площі нерухомості (відповідні дані здебільшого наявні у бюро технічної інвентаризації) або до даних масової оцінки нерухомості, методологію та порядок проведення якої ще слід розробити.

Запропоновані кроки мають зміцнити фінансову базу місцевого самоврядування та наповнити його реальним змістом, відійти від практики, коли місцеве самоврядування є здебільшого адміністратором коштів державного бюджету для вирішення державних проблем на місцевому рівні за допомогою недостатніх ресурсів. Крім того, фінансова децентралізація, запровадження чітких, зрозумілих і стабільних механізмів міжбюджетних відносин допоможе перетворити місцеве самоврядування на рушійну силу демократичних перетворень в Україні, посилити політичну свідомість та вплив громадян на процеси, що відбуваються в їхніх громадах, підвищити відповідальність та підзвітність органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також розвинути та зміцнити дух громади як основної ланки єднання громадян при вирішенні їх повсякденних проблем.