Сторінка
10

Природно-ресурсний потенціал України, раціональне природокористування, ресурсозбереження

Правило «м'якого» управління природою - «м'яке» управ­ління природними процесами, як правило, здатне викликати ба­жані природні ланцюгові реакції і тому з соціально-економічно­го погляду є більш бажаним, ніж «жорстке» ,техногенне.

Правило ланцюгових реакцій .«жорсткого» управління при­родою - «жорстке», як правило технічне, управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічно, соціальне й економічно неприйнятною.

Закон обмеженості природних ресурсів - усі природні ре­сурси (і умови) Землі є скінченними.

Закон падіння природно-ресурсного потенціалу - у межах однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) і одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування та транспортування.

Закон зниження енергетичної ефективності природокорис­тування - з плином історичного часу при отриманні з природ­них систем корисної продукції на її одиницю в середньому ви­трачається все більше енергії.

Закон відповідності рівня розвитку виробничих сил при­родно-ресурсному потенціалу - розвиток виробничих сил відбу­вається відносно поступово до моменту різкого виснаження при­родно-ресурсного потенціалу, який характеризується як еколо­гічна криза. Криза розв'язується шляхом революційної зміни виробничих сил.

Закон убуваючої родючості - унаслідок постійного вилучення врожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також за тривалої монокультури в результаті накопичення ток­сичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості грунтів.

Розділ ΙΙΙ

Ресурсозбереження – як основний фактор раціонального використання природних ресурсів

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при­родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са­мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе­льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра­цьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об'єктів.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресур­сів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку її переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи тих компонентів має вели­ке економічне значення. Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють до­датково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилучають з руди при її виплавленні.

При комплексному використанні сировини в кольоровій металур­гії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організують промислове виробництво багатьох необхідних видів проду­кції. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів електроене­ргетики, де використовується низькосортне вугілля. Так, електростанція потужністю 2-2,5 млн кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає майже 100 млн м3 золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи і шла­ків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе­реження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит­них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич­ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех­нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер­гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних тех­нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо­вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра­диційні джерела енергії. В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере­ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба­зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур­сів та маловідходному виробничому циклі.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впро­вадженяя ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження матеріало- й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва про­мислової продукіції за тієї самої кількості використаних сировини й палива.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин­ний ресурсний потенціал. В Україні, наприклад, за кризових умов господарю­вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе­реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість . У перспективі передбачається форму­вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя­тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі­мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж­ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Вторинні ресурси поділяються па вторинні матеріальні та енерге­тичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання ( в тому числі побутові), які використовують у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне ви­користання господарське цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібра­на. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вто­ринну сировину.