Сторінка
4

Внесок у радянський кінематограф режисера і сценариста Ігоря Андрійовича Савченка

Надалі героями Савченка стають лицарі без страху, докору і тіні сумніву - епічні персонажі з полів битв нової і старої історії: «Дума про козака Голоту», «Вершники», «Богдан Хмельницький», «Партизани в степах України», «Іван Нікулін - російський матрос», «Третій удар». І навіть персонажі витонченої комедійної стилізації «Старовинний водевіль», що повертаються з перемогою з війни 1812 року, виглядають як рідні брати персонажів військових комедій, знятих тоді ж - «Небесний тихохід», «Неспокійне господарство».

Трагізм війни оголив штучність подібної поетики, при всьому блиску окремих знахідок режисер був в'язнем власного канону. І одним з перших Савченко пішов на прямий діалог з новим режисерським поколінням, яке тільки що повернулося з реальної війни. Він став керівником майстерні у ВГиКу, з якої вийшла плеяда чудових майстрів: Хуциєв, Параджанов, Алов і Наумов, Габай, Озеров, Коренєв, Міронер.

Розділ ІІІ. Загальна характеристика робіт режисера та сценариста Савченко Ігоря Андрійовича

3.1. Ранній період творчості

Будучи режисером Бакинського ТРАМу Ігор Андрійович Савченко розпочинає свою режисерську діяльність. Його першим фільмом став «Микита Іванович і соціалізм» (1931), в цьому фільмі Савченко виступив не тільки режисером, але й сценаристом. «Микита Іванович ті соціалізм» був екранізацією п'єси Ігоря Андрійовича Савченка «Загинула Росія» - сатирична ексцентріада, в центрі якої - фігура кулака, який успішно використовує «загини» в боротьбі з колгоспним ладом. Це його перша робота в кіно. Основним кістяком виконавців тут стали актори Бакинського ТРАМа, головним режисером якого він в цей час був.

Починав Ігор Андрійович Савченко не тільки з художніх фільмів, другою його картиною, в якій він також був і сценаристом і режисером, став агітаційний фільм «Люди без рук», який вийшов у січні 1932 року. Основною ідеєю фільму була політехнізація школи, але цей фільм не вийшов на широкий екран радянського кінематографу, як було зазначено в протоколі ДРК РСФСР N4809 (1932 р.): «Представлена редакція заборонена, як редакція, що неправильно відображає задачі політехнізації школи, яка дає ліві установки політехнізації школи».

У 1934 році виходить третя картина Ігоря Андрійовича Савченка «Гармонь», яка одразу ж і прославила його як режисера і сценариста. У основі сюжету - поема автора, яка заснована на популярних офіційних піснях 20-х років, що прославляла ентузіазм комсомольців «нового» села. В одному з таких сіл веселий гармоніст Тимошка вибраний секретарем партосередку. Відклавши гармонь убік, герой береться наводити лад на селі. «Тривала незвикла тиша» швидко приводить до розбрату між справжніми комсомольцями і підкулачниками. Тоді Тимошка знову бере свою гармонь і знову звучить дружня, щира і добра пісня. У фільмі глядачі вперше побачили в кіно Зою Федорову у ролі Марусеньки.

З фільмом Ігоря Андрійовича Савченка «Гармонь» багато нового і свіжого увійшло до вітчизняного кінематографу. Оператор Анатолій Головня, в майбутньому великий поціновувач чистоти російського кінематографу, радив Савченку кинути всі ці «доморослі берізки» і наслідувати німецький експресіонізм.

Інші ж, навпаки, сильно надихнулися ціею картиною. Серед них був і Іван Пир’єв. Він став одним з головних ідеологів і творців ліричної музичної радянської кінокомедії, зробленої переважно на сільську тематику. Світлих і добрих казок для дорослих.

3.2. Основні роботи Ігоря Андрійовича Савченка

1936 рік став особливим для Ігоря Андрійовича Савченка. Виходить у світ його картина «Випадкова зустріч». Цей фільм також був екранізацією сценарію його п’єси «Рекорд Ірини», у якому розповідається про ударницю виробництва Ірину, яка працює на комбінаті дитячих іграшок. До комбінату приїжджає новий інструктор фізкультури Григорій, знайшовши у дівчині видатні здібності спортсменки, він починає готувати її до всесоюзних змагань в Москві. Їх дружба переходить в любов і дуже скоро завершується одруженням. Повідомлення Ірини про те, що у них буде дитина, Григорій зустрічає шаленим обуренням через те, що вся їх спільна робота тепер виявляється безглуздою. Ірина вирішує виховувати дитину одна та йде від чоловіка. Колектив комбінату із співчуттям поставився до молодої матері і допомагає їй перенести душевну травму, всіляко сприяє їй в заняттях спортом. На всесоюзних змаганнях в Москві Ірина займає перше місце в бігу на 1000 м…

Цей фільм став дебютом для молодого актора Євгенія Самойлова, який у майбутньому став одним з найвідоміших радянських акторів.

Цим фільмом Ігор Савченко хотів показати стосунки у колективах на промисловості, донести до свідомості людей, що людина, загартована радянськими канонами, може досягти своєї мети.

Наступну свою картину «Дума про козака Голоту» Ігор Андрійович Савченко зняв на кіностудії ім. М. Горького у 1937 році, і тут знову він виступає і сценаристом, і режисером. Фільм розповідає про стосунки між людьми під час громадянської війни, бої червоноармійців з капіталістичним ладом: у 1920 році всі чоловіки Ольхівки пішли на фронт, залишивши старих, жінок і дітей… Невеличке селище стає приманкою для білогвардійців, якими командує Козолуп. З міста приїздить до свого діда підліток Жиган, який одразу ж знаходить тут собі друга - Сашка, сина червоноармійця. Зовсім випадково Сашко дізнається, про те, що бандити готують розправу над червоним комісаром, який в найближчий час повинен з'явитися в селі. Сашко та Жиган вирішують попередити комісара і займають пости на путівцях .