Сторінка
1

Роль лісомеліоративного облаштування агроландшафтів при їх оптимізації

Трансформація земельних відносин, яка виражається у реструктуризації сільськогосподарських підприємств, негативно впливає на стан довкілля, посилюється дія деградаційних процесів, особливо ерозії земель, що в кінцевому результаті призводить до зниження продуктивності використання земельних ресурсів і погіршення стану навколишнього середовища. Екологічна незбалансованість структури земельного фонду України не тільки знижує ефективність використання та охорони земель, але й природну здатність відновлення родючості ґрунтів та функціонування агроландшафтів. В останні роки щодо формування агроландшафтів, а також агролісомеліорації, як протиерозійного заходу, опубліковано чимало наукових праць, зокрема М.І. Долгілевича, Д.С. Добряка, О.П. Канаша, Я.В. Коваля, В.М. Кривова, В.О. Леонеця, Л.Я. Новаковського, С.С. Соболєва, А.Г. Тараріко, Г.І. Швебса, П.Г. Шищенко та ін. Однак багато аспектів вказаної проблеми, які пов’язані з регіональними природно-економічними умовами, залишаються недостатньо вивченими і потребують подальшого наукового обґрунтування. Метою дослідження є визначення оптимальної лісомеліоративної облаштованості агроландшафтів як заходу їх оптимізації, що поєднує протиерозійні та екологостабілізуючі властивості. Одночасно з цим проведено аналіз сучасної заповідності території регіону та внесено пропозиції щодо цих територій. Дослідження проводились статистично-математичним та монографічним методами. На їх основі застосовувалось експериментальне проектуванням, в результаті якого здійснювалось моделювання структури агроландшафтів регіону, а також використовували сучасні наукові методи прогнозування, зокрема екстраполяції та інтерполяції. Основою вихідної інформації в дослідженнях функціонування агроландшафтів є різноманітні дані: статистичні, планово-картографічні, натурні обстеження. За своїми природно-кліматичними, геоморфологічними, ґрунтовими та іншими умовами територія Житомирського Полісся належить до зони безпечної щодо водної ерозії (з районами локального її прояву) та потенційно небезпечної для розвитку дефляційних процесів. За масштабами негативного впливу дефляція є головним фактором деградації ґрунтового покриву агроландшафтів Житомирського Полісся. Захисні лісові насадження в агроландшафтах зменшують швидкість вітру, регулюють стік дощових та талих вод, затримують сніг, позитивно впливають на вологість ґрунту, його фізичні та агрохімічні властивості. За значних сезонних коливань кліматичних факторів, які призводять до пригнічення розвитку сільськогосподарських культур, а також через наявність досить тривалих проміжків часу, коли ґрунт не захищений рослинним покривом, вкрай важливо досягти максимальної захищеності орних земель полезахисними лісосмугами (ПЛС). Необхідні обсяги створення ПЛС визначають порівнянням фактичної захищеності ріллі з нормативною. Для цього за нормативами створення ПЛС [1,3] розраховують площу, яку захищає 1 га ПЛС, одержують абсолютний та відносний показники фактичної захищеності ріллі та визначають площу ПЛС необхідну для повного захищення ріллі. Результати розрахунків представлені в табл. 1. 1. Захищеність орних земель Житомирського Полісся полезахисними лісосмугами

Назва природно- сільськогосподарських районів Фактично захищено Площа ПЛС при повній захищеності, га Необхідні обсяги створення, га Площа ріллі, га % Олевський 10626 14,0 1087 935 Лугинський 5740 12,3 665 583 Овруцький 3829 22,4 244 189 Малинський 24178 25,1 1377 1031 Коростенський 26355 23,0 1634 1257 Красилівсько- Ушомирський 14035 17,4 1151 951 Баранівсько-Червоноармійський 47236 28,7 2352 1677 Черняхівський 29043 29,9 1385 971 Брусилівський 16996 26,3 922 679 Всього 178038 23,5 10817 8274

Особливості кліматичних умов (перш за все надмірна зволоженість), рельєф території, стан гідрографічної сітки, інтенсивність прояву ерозійних процесів, фактичний стан земельних угідь були покладені в основу ґрунтово-ерозійного районування Житомирської області. На підставі цих матеріалів з урахуванням фактичної лісистості території передбачено створення стокорегулюючих лісосмуг і кольматуючих насаджень в місцях інтенсивного прояву водної ерозії, а також суцільних захисних лісонасаджень на ярах і пісках. Згідно із Земельним кодексом України, стаття 58, для створення сприятливого режиму водних об’єктів навколо них встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою. Прибережні захисні смуги, які виділяються в межах водоохоронних зон водних об’єктів, належать до земель водного фонду і можуть надаватися в оренду, але господарська діяльність на них обмежується риборозведенням, сінокосінням, задоволенням культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, а також науково-дослідних потреб. Залежно від розміру водного об’єкта виділяють прибережні смуги шириною 25 метрів — для малих річок, струмків, ставків площею до 3 га; 50 м — для водоймищ, ставків площею понад 3 га та середніх річок; 100 м — для великих річок і водосховищ; струмків і магістральних каналів — 10 м [4]. Протягом 1983 — 1990 рр. у Житомирській області були розроблені робочі проекти зі створення водоохоронних зон, які передбачали певний обсяг робіт для закріплення прибережних захисних смуг, залуженнч орних земель, створення водоохоронних насаджень та рекультивацію порушених земель. Однак, як свідчить аналіз, нині виконано лише близько 60 % запроектованих робіт. До того ж у цих зонах і смугах не дотримуються особливого режиму їх використання. В результаті розвиваються земельно-ерозійні процеси. Тому, в першу чергу, необхідно передбачити заходи щодо завершення цих робіт, запровадити догляд за станом насаджень і трав’яним покривом. Одночасно необхідно контролювати додержання обмежень під час використання цих земельних ділянок. На основі вивчення матеріалів землеустрою, технічної документації щодо встановлення водоохоронних зон і прируслових смуг, схеми рекультивації, визначення непридатних для сільського господарства земель та сільськогосподарських угідь гіршої якості вирахувано необхідні обсяги створення інших захисних лісомеліоративних насаджень. Отже, для Поліського регіону пріоритетним є лісомеліоративний захист орних земель від вітрової ерозії, охорона водних об’єктів, закріплення поверхні ярів та пісків, а також боротьба з локальними проявами водної ерозії. У результаті запропонованого лісомеліоративного облаштування території загальна площа ПЛС збільшується в 4,3 раза, всіх захисних насаджень — у 2 рази, а загальна лісистість — на 1,9 % порівняно з наявною площею. Можливе також збільшення площі сільськогосподарських угідь Поліської частини Житомирської області, зокрема природних кормових, за рахунок рекультивації порушених земель та землювання угідь на 6,1 тис. га, а також залуження орних земель в прибережних смугах на 1,8 тис. га. Порівняння існуючої структури агроландшафтів Житомирського Полісся з оптимізованою в розрізі природно-сільськогосподарських районів (ПСГР) представлене в табл. 2. Оптимізована структура агроландшафтів складається з площ, що залишаються у використанні, виведених з інтенсивного використання деградованих та малопродуктивних орних земель, законсервованих природних кормових угідь та відведених під елементи лісомеліоративного облаштування агроландшафтів. Найважливішим напрямком стабілізації екологічної обстановки є розробка екологічних норм із землекористування, зокрема агро ландшафтів для встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і досягнення екологічної безпеки [5]. Нині екологічні норми використання й охорони земель в Україні практично не розроблені, хоча певним досягненням є розробка Інститутом землеустрою УААН концепції екологічного нормування землекористування, яка поєднує питання оптимізації структури агроландшафтів з гранично допустимими показниками властивостей ґрунтів та інтенсивності деградаційних процесів [6]. З огляду на це вивчалася структура агроландшафтів до й після оптимізації. Показники, що характеризують використання агроландшафтів як відношення природних кормових угідь до орних земель, площа лісомеліоративних насаджень на 1000га сільськогосподарських угідь суттєво збільшуються (особливо останній) і становлять 0,48 га природних кормових угідь на 1 га орних та 60,1 га (або 6 %) лісомеліоративних насаджень на 1000 га сільськогосподарських угідь. 2. Структура агроландшафтів до та після оптимізації, га

Площа угідь Природно-сільськогосподарські райони Олевський Лугинський Овруцький Малинський Коростенський Красилівсько- Ушомирський Баранівсько- Червоноарм. Черняхівський Бруси-лівський Всього Фактична С.-г. угіддя 132885 78833 22563 126033 164937 128108 223108 119912 77373 1073752 Орні землі 76068 46537 17061 96383 114368 80580 164658 96986 64549 757190 Природні кормові угіддя: -всього 49977 27964 8167 28125 39803 37851 55283 22781 9922 279873 -на 1 га орних 0,66 0,60 0,48 0,29 0,35 0,47 0,34 0,23 0,15 0,37 Лісомеліоративні насадження (ЛМС): -всього 776 522 195 540 1242 804 11537 581 1014 17209 -на 1000 га с.-г. угідь 5,8 6,6 8,6 4,3 7,5 6,3 51,7 4,8 13,1 16,0 Після оптимізації С.-г. угіддя 127067 76080 19566 106471 162403 124836 213379 114073 75385 1019261 Орні землі 61401 40659 14504 75025 105451 70869 145724 90271 60394 66298 Природні кормові угіддя: -у с.-г. використанні 58826 31089 7700 29921 46186 44290 64488 23657 12089 318274 -законсервованих 775 1824 1581 7164 652 1645 3446 3769 650 21506 -на 1 га орних 0,96 0,76 0,53 0,40 0,44 0,62 0,44 0,26 0,20 0,48 Лісомеліоративні насадження (ЛМС): -всього 7687 1773 2511 14538 6085 3096 18786 4175 2589 61239 -на 1000 га с.-г. угідь 60,5 23,3 128,3 136,5 37,5 24,8 88,0 36,6 34,3 60,1