Сторінка
1

Історія вітрил і кораблів

Вважається, що прообраз вітрила з'явився в сиву давнину, коли людина тільки почала будувати човни і зважилася вийти в море. Спочатку за вітрило правила просто натягнута звірина шкура. Людині, що стояла в човні, доводилося обома руками тримати і орієнтувати її відносно вітру. Коли люди придумали укріплювати вітрило за допомогою щогли і рей, невідомо, але вже на найдавніших зображеннях кораблів єгипетської цариці Хатшепсут, що дійшли до нас, можна бачити дерев'яні щогли і реї, а також штаги (троси, які утримують щоглу від падіння назад), фали (снасті для підйому і спуску вітрил) та інший такелаж. Отже, появу вітрильного судна слід віднести до доісторичних часів.

Є чимало свідчень того, що перші великі парусні кораблі з'явилися в Єгипті, і Нил був першою багатоводною річкою, на якій почало розвиватися річкове судноплавство. Щороку з липня по листопад могутня річка виходила з берегів, заливаючи своїми водами всю країну. Селища і міста ставали відрізаними один від одного подібно до островів. Тому судна були для єгиптян життєвою необхідністю. У господарському житті країни і в спілкуванні між людьми вони відігравали набагато більшу роль, ніж колісні вози.

Однією з ранніх різновидів єгипетських кораблів, що з'явилися близько 5 тисяч років до Р.Х., була барка. Вона відома сучасним ученим по декількох моделях, встановлених у стародавніх храмах. Оскільки Єгипет дуже бідний на ліс, для будівництва перших кораблів широко застосовувався папірус. Особливості цього матеріалу визначили конструкцію і форму давньоєгипетських суден. Це був серпоподібний, зв'язаний з пучків папірусу човен з вигнутими догори носом і кормою. Для надання кораблю міцності корпус стягувався тросами. Пізніше, коли налагодилася регулярна торгівля з фінікійцями і до Єгипту став поступати у великій кількості ліванський кедр, дерево почало широко застосовуватися у кораблебудуванні.

Уявлення про те, які типи суден будувалися тоді, дають настінні рельєфи некрополя поблизу Саккари, що відносяться до середини 3 тис. до Р.Х. У цих композиціях реалістично відображені окремі стадії спорудження дощатого корабля. Корпуси кораблів, котрі не мали ані кіля (в давнину це була балка, яка лежала в основі днища судна), ані шпангоутів (поперечних кривих брусів, що забезпечують міцність бортів і днища), набиралися з простих плашок і конопатилися папірусом. Зміцнювався корпус за допомогою канатів, які обтягували судно по периметру верхнього поясу обшивки. Такі судна навряд чи мали добрі морехідні якості. Проте для плавання по річці вони цілком годилися.

Використовуване єгиптянами пряме вітрило давало їм змогу пливти тільки за вітром. Такелаж кріпився на двоногій щоглі, обидві ноги якої встановлювалися перпендикулярно до середньої лінії судна. У верхній частині вони щільно зв'язувалися. Степсом (гніздом) для щогли був балочний пристрій у корпусі судна. У робочому положенні цю щоглу утримували штаги - товсті троси, що йшли від корми і носа, а у бік бортів її підтримували ноги. Прямокутне вітрило кріпилося на двох реях. При бічному вітрі щоглу поспішно прибирали. Пізніше, приблизно до 2600 року до Р.Х., двоногу щоглу замінила вживана і понині однонога. Однонога щогла полегшувала ходіння під вітрилами і вперше дала судну можливість маневрувати. Проте прямокутне вітрило було ненадійним засобом, яким можна було користуватися тільки при попутному вітрі.

Основним двигуном корабля залишалася мускульна сила веслярів. Мабуть, єгиптянам належить важливе вдосконалення весла - винахід кочетів. Їх ще не було в Стародавньому царстві, але потім весло почали кріпити за допомогою мотузяних петель. Це відразу дало змогу збільшити силу гребка і швидкість судна. Відомо, що добірні веслярі на судах фараонів робили 26 гребків на хвилину, що дозволяло розвивати швидкість 12 км на годину. Управляли такими кораблями за допомогою двох рульових весел, розташованих на кормі. Згодом їх почали кріпити до балки на палубі, обертаючи яку можна було вибирати потрібний напрям (цей принцип управління судном за допомогою повороту пера керма залишається незмінним до сьогодні).

Стародавні єгиптяни не були добрими мореплавцями. На своїх кораблях вони не наважувалися виходити у відкрите море. Проте вздовж берега їхні торгові судна здійснювали далекі подорожі. Так, у храмі цариці Хатшепсут є напис, котрий повідомляє про морський похід, зроблений єгиптянами близько 1490 року до Р.Х. в таємничу країну пахощів Пунт, що знаходилася в районі сучасного Сомалі.

Наступний крок в розвитку кораблебудування був зроблений фінікійцями. На відміну від єгиптян, фінікійці в надлишку мали для своїх суден чудовий будівельний матеріал. Їхня країна тягнулася вузькою смужкою вздовж східних берегів Середземного моря. Обширні кедрові ліси росли тут майже біля самого берега. Вже в давнину фінікійці навчилися робити з їхніх стовбурів високоякісні довбані човни-однодревки і сміливо виходили на них у море. На початку 3 тис. до Р.Х., коли стала розвиватися морська торгівля, фінікійці почали будувати кораблі.

Морське судно значно відрізняється від човна, для його спорудження необхідні свої конструкційні рішення. Найважливіші відкриття на цьому шляху, що визначили всю подальшу історію суднобудування, належать фінікійцям. Можливо, скелети тварин навели їх на думку встановити на однодревках ребра жорсткості, які вкривали зверху дошками. Так уперше в історії кораблебудування були застосовані шпангоути, які дотепер мають широке використання. Так само фінікійці вперше побудували кильове судно (спочатку за кіль правили два стовбури, з'єднані під кутом). Кіль відразу додав корпусу стійкість і дав змогу встановити подовжні і поперечні зв'язки. До них кріпилися дошки обшивки. Всі ці новації стали вирішальною підставою для швидкого розвитку суднобудування і визначили зовнішній вигляд усіх подальших кораблів.