Сторінка
4
Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд ікон - що представляють нам життя стародавніх праведників, а саме: потоп, перехід через червоне море, перехід вибраного народу через пустелю, передання Мойсеєві Божих заповідей, підняття мідяного вужа у пустелі та ін.
Слід зазначити, що не завжди іконописці дотримувалися цього канону, і в багатьох храмах можна побачити у нижньому ярусі іконостасу ікони які представляють нам цикл сюжетів п'ятидесятниці, тобто події, пов'язані із життям Ісуса Христа після його Воскресіння. А саме: невірний Тома, жінки-мироносиці, оздоровлення розслабленого, сліпонародженого, життя самарянина.
Важко сьогодні сказати, що було б правильніше зобразити у нижньому ряді іконостасу, бо як старозавітні, так і новозавітні ікони є важливі, і носять божественний характер. Адже основною ідеєю Східної Церкви є ідея Христового воскресіння. Отже, новозавітні ікони покликані підкреслювати та увиразнювати цю ідею.
Як іконостас відображає суть воскресіння
Так як цей номер вісника виходить напередодні найбільшого свята у житті християнина - Воскресіння Господнього, а ми у попередніх катехитичних статтях роздумували про іконостас, то у цій статті постараємося представити, як іконостас допомагає зрозуміти нам це таїнство воскресіння.
Часто в обрядовій практиці нашої Церкви ми зустрічаємось із західною релігійною ментальністю, тому треба зрозуміти духа східного обряду, якщо хочемо зберегти автентичність нашої Церкви. Цього вимагає від нас і Другий Ватиканський Собор: "Східні християни повинні з якнайбільшою вірністю шанувати всі ці (обрядові) речі. Крім цього, вони повинні ще більше з цими речами ознайомлюватися і точніше їх уживати. Якщо вони невластиво їх занехали через обставини часу чи осіб, тоді повинні робити старання, щоб повернутися до своїх прадідних звичаїв" (Декрет про Східні Церкви, стаття 6).
Коли ж говоримо про іконостас, то, напевно, кожен з нас поставить питання: чому в наших церквах іконостас має бути, коли в латинських його немає. Відповідь знайдемо у різному підході Західної і Східної Церков до таїнства Божественної Літургії та Пресвятої Євхаристії. Так на Сході, як і на Заході, Безкровна Жертва є центром Служби Божої. Але на Сході ця Жертва не виступає як виключна подія Великої П'ятниці, тільки сплітається тісно з історією спасіння: народження Христа, Його Божої науки, Його славного Воскресення та Вознесіння. Містерія Голготи у східній Літургії є нерозривно зв'язана з містерією Великодня. Характер нашої Святої Літургії є виразно пасхальний. Тому іконостас, який зображує цілу драму людського спасіння та представляє містичне з'єднання неба і землі, є центральним об'єктом наших храмів та джерелом духовного піднесення для вірних.
Жертвоприношення - це надзвичайно велике таїнство у східній Літургії. Смерть Христа - це не смерть звичайної людини, але тріумф, перемога життя над смертю.
Пресвята Євхаристія - це найбільша Тайна як у Східній, так і в Західній Церквах. Різниця лише у підході та інтерпретації. Західна Церква говорить про Євхаристійного Христа, що покинув велич неба та замешкав у кивоті, щоб бути якнайближче до людей. Тому престіл і кивот стали предметом особливої уваги й почитання не тільки під час, але й поза Святою Літургією.
Пресвята Євхаристія у Східній Церкві - це найголовніше джерело освячення і переображення людини, це "святі, божественні, безсмертні і животворні таїнства". Ця Тайна займає істотне місце у нашому релігійному культі. Але вершиною цього культу та всієї єрархії вартостей є небесний Христос, друга Божа Особа, що "сидить праворуч Отця". Східна Церква не вживає вислову "Євхаристійний Христос", щоб оминути дуалізму ("ідея двох Христів"). Тоді як в Західній Церкві Пресвята Євхаристія є неначе ціллю самою в собі, на Сході вона є засобом до нашої злуки з Пресвятою Трійцею, передсмаком небесної радости. Ось молитва священика перед Причастям, що влучно віддзеркалює Євхаристійне наставлення Східньої Церкви: "Чоловіколюбче Владико, поручаємо Тобі все наше життя та надію. Просимо й молимось та сердечно благаємо: вчини нас гідними з чистим сумлінням прийняти Твої, пошани гідні, Тайни цієї Святої і духовної Трапези на відпущення гріхів, прощення провин, злуку зі Святим Духом, спадщину небесного Царства, на довір'я до Тебе, а не на суд чи осудження".
У Східній Церкві священик, як і люди, звертається обличчям до Сходу сонця, що символізує Ісуса Христа, кульмінаційну точку і завершення всієї Вселенної. Тут виявляється вселенсько-космічний характер нашої Літургії.
Підсумовуючи сказане, можемо дійти таких висновків: центром західної Літургії є Євхаристійний Христос, що перебуває на землі та стає духовною поживою для людей. Осередком східної Літургії є небесний прославлений Спаситель, що живить нас своїм Пресвятим Тілом і Пресвятою Кров'ю. В латинському храмі домінує пре-стіл і кивот (осідок Євхаристійного Христа), у східній церкві - іконостас, що є символом неба та Царства Пресвятої Трійці. В той час, як Західна Церква представляє Боже Царство на землі, Східна - прославлений всесвіт, піднесений до неба.
Значення іконостасу, як бачимо, не повинно обмежуватися тільки обрядовою ділянкою. Сьогодні, в час секуляризації, яка підтинає коріння християнства та руйнує духовні вартості, іконостас повинен нагадувати нам те, "чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині неприйшло, а що приготовив Бог тим, що люблять Його" (1 Кор.2,9).
Іконопис Божого дому
Стіни Божих храмів прикрашають зображеннями, які називаємо стінописом. Тематика стінопису має бути взята зі Святого Письма, щоб у той спосіб зберегти Божий храм від всяких фантастичних малюнків. Шостий Вселенський Собор застерігає, щоб берегтися таких малюнків, які розсівають думки. Належить малювати такі ікони, що викликають святі почування. Наша Церква притримується тих постанов.
Завантажити реферат