Сторінка
2
Як у більшості реґіонів Європи, лютеранство поширюється тут серед міщан й у містах, де переважає німецьке населення. Однак історичні документи засвідчують його вплив і на православне населення. Йдеться, зокрема, про звернення князя Януша I Заполья через православного писаря Лацко до афонського протоігумена Гавриїла, відоме як „Послание ко св. отцем Горы Афонской от православных веры руской и земли угорской христиан“ (писане слов’яно-руською мовою і датоване 30-ми роками. ХVI ст.; збережене у пізніших рукописних копіях). У посланні до церковних авторитетів (а самих звернень князя було декілька) міститься прохання розтлумачити окремі засади православної віри, що їх особливо критикують лютерани, й підтвердити наявність деяких спільних рис („ихъ попове да ся женятъ, якоже и наши“) у православних і протестантів. А „то все учитъ одинъ лжепророкъ, именемъ Люфор: онъ победи нъмецкую страну и здъсь на угорской земли многіе къ нему приступиша и его ученіе пріяша“. Та вже у 60-70-х роках. ХVI ст. лютеранство у Закарпатті, як в Угорщині і Румунії, витісняють кальвінізм й антитринітаризм; чимало православних вертається в лоно церкви.
Історія України має також приклади переходу іноземців-лютеран у православ’я. Згадаймо хоча б видатного українського освітнього та церковного діяча ХVII ст. Іннокентія Гізеля, лютеранця з Пруссії, ректора Києво-Могилянської академії, ігумена Києво-Братського монастиря, а згодом архімандрита Києво-Печерської лаври. Такі факти були непоодинокими, хоча найчастіше трапляються вже у період козацьких воєн. Про це згадується у літописних матеріалах. Постригся у ченці й став ревним церковним діячем Іоанн Ернест Крабе, майстер філософії, кандидат богослов’я з академії Кролевецької. Його приклад наслідують ще два лютеранських богослови . І хоч обрання чернечого життя засвідчує щиру усвідомленість у зміні релігійних переконань, чимало подібних вчинків у період Визвольної війни були вимушеними.
2. Чеське братство
У ранній період діяльності (під час участі в національно-визвольних процесах у Чехії та Моравії) чеські брати поділяли соціальний радикалізм народно-єретичних рухів: заперечували станову нерівність, проповідували поділ майна і бідність, наполягали на непротивленні злу і відмові від державної та військової служби.
У пізній період, на який припадає їхнє перебування у польсько-литовській державі, головне вістря діяльності спрямовували у національно-культурну сферу. Одними з перших проводили богослужіння чеською і навіть польською мовами. Зроблений ними переклад Біблії (так звана Кралицька Біблія) покладено в основу чеської літературної мови. Завдяки зусиллям чеських літераторів і проповідників у ХVI ст. на теренах України з’являються видання, що мають виразне реформаційне спрямування і написані зрозумілою населенню реґіона мовою (переклад твору Джона Вікліфа „Триалог“, переклади з латини і польської „О Таудалі рицарі“, „Страсті Христові“, „Повість про трьох королів“).
І все ж порівняно з лютеранством і чеським братством кальвінізм в Україні, зокрема у другій половині ХVI ст., мав неабиякі успіхи, став тут на тривалий час провідною протестантською конфесією. Його перші кроки припадають на початок 40-х років ХVI ст. і пов’язані з діяльністю відомих у Європі культурних діячів, письменників, учених, політиків, які були захоплені протестантськими ідеями. Я. Тазбір з приводу цього зазначає: „При переході у нову віру була важливою освіта, оскільки першими поборниками релігійних реформ стали найосвіченіші люди“. Польсько-литовські маґнати, королівський двір запрошували багатьох з них для навчання своїх дітей і розгортання науково-освітнього процесу в державі.
Серед приїжджих більшість становили іноземці. Відомі з них — італійці Георгій Бландрата (чотири роки жив при польсько-литовському дворі як лейб-медик королеви Бони), доктор медицини П’єтро Симоні (особливо відомий як лікар Стефана Баторія), швейцарський лікар і педагог Іоґанн Ґаслер. Згодом вони переходять в антитринітаризм, але починали діяльність як кальвіністи. Прихильністю королівського двору користувався Франциск Лісманіні — видатна постать Реформації у польсько-литовських землях, італійський гуманіст, тонкий політик, громадський діяч, котрий розпочинав протестантську пропаґанду також як кальвініст. Завдяки його зусиллям при дворі короля була створена велика бібліотека, в якій, окрім творів Лютера, Кальвіна, Меланхтона, Цвінґлі, містилися праці протестантських теологів, які діяли безпосередньо в Речі Посполитій (Франциска Станкара, Симона Заціуса-Жака, Яна Лаского, Григорія Орзаціуса-Оршака та ін.).
3. Кальвінізм
У другій половині ХVI ст. головну роль у розповсюдженні кальвінізму в Україні виконують відомі уже нам протестантські центри польсько-литовської держави — Краків, Вільно, Люблін і Сандомир. У Кракові, зокрема, 1546 року утворився гурток гуманістів, який очолив Андрій Фрич Моджевський. Серед його слухачів і активних учасників були Станіслав Оріховський, Станіслав Стадницький, Мартін Бєльський, Ієронім Оссолинський, Петро Гонезій та ін. Не всі члени гуртка, безперечно, дотримувались протестантських поглядів, але більшість їм симпатизувала, маючи особисті контакти із Жаном Кальвіном та його однодумцями в Європі. Гуртківці Франциск Лісманіні, Андрій Тржецеський (поет, перекладач, богослов), Якуб Прилуський (правознавець, оратор, філософ, поет), Симон Будний (богослов, полеміст, перекладач, одна з ключових фігур протестантського руху в українсько-білоруському пограниччі) та інші стають нововірами.
В Україні кальвінізм поширювався в усіх реґіонах. У Галичині — це Бучач, Гвоздець, Дорогоїв, Дубляни, Жовква, Зборів, Ланцут, Яцимир; у Холмщині — Замостя, Зміївці, Краснобрід, Крилів, Криниця, Круп’є, Лащів; у Берестейщині — Берестє, Венгров, Городище, Заблудів, Русків, Ямно; на Волині — Берестечко, Корець, Лабунь, Мартинівці; на Поділлі — Кам’янець, Межибіж, Панівці, Хмельник; у Брацлавщині та Київщині — Винниця, Козаровичі, Ліщин, Мозир. Знаходимо кальвіністські збори й у Підляшші (у Бєльську, Дорогичині, Мельнику), граничній з Мазовією українській землі, яка ще в ХIII ст. належала волинським князям. Однак, незважаючи на такий широкий ареал, самі збори, а також школи і друкарні, були зосереджені переважно у Західній Україні.
Завантажити реферат