Сторінка
10
І хоча більшість социніанських творів у цей час, як і раніше, друкували або в Польщі, або за кордоном, місцем їх написання у 50-х роках була Україна. Ці твори становлять суттєву частку “Бібліотеки польських братів, яких називають унітаріями” — багатотомного видання социніанських праць, що побачило світ у 1665-1668 роках в Амстердамі. Ось вже четверте століття це видання (доповнено згодом новими творами) оцінюють як визначну пам’ятку філософсько-релігійної думки, що знаменувала еволюцію європейського мислення у період Нового часу. Першими систематизаторами бібліотеки були Андрій Вишоватий (у 1660 р. еміґрував з Польщі), його син Венедикт, Станіслав Любенецький, Даниїл Немирич, Самуель Пшипковський та ін. Остаточна редакція цієї пам’ятки світового значення належала зарубіжним ученим, насамперед Христофорові Санду. Однак це вже інша сторінка социніанської історії.
Впродовж 40-50-х років в Україні, по суті, повністю сформувалися два розгалужених социніанських центри. Перший — волинський, що складався з головних зборів у Киселині та Берізку (маєтностях Юрія і Мартина Чапличів-Шпановських), а також менших громад у Крилові, Ляховцях, Морштині, Седлісках, Галичанах, Дажвичі, Іваничах, Жулині та ін. Серед найвідоміших церковних діячів у цих громадах були поляки, німці, чехи. Це теолог і педагог Матвій Твердохліб, відомий поет Якуб Риневич-Трембецький, його брат Павло (уродженці Киселина), Андрій Вишоватий, Юрій Дурош, Ян і Лаврентій Стеґмани, Єжи Волькер, Ян Стоїнський (міністр у Ляховцях, катехизатор родини Сенют), його брат Криштоф (міністр у Гощі й Черняхові, про котрого читаємо: “З ним навіть Адам Кисіль охоче раду мав”46), Ян Пасторіус (домашній лікар Сенют). Поряд з ними все більшого авторитету набувають й українці. Це, наприклад, Юхим Рупньовський, син Миколи — дідича з Острова, котрий навчався за кордоном, був міністром у Киселині, Ляховцях, Седлісках (де, водночас, учив дітей Павла Суходольського, підчашого холмського), його брат Лука (міністр у Берізку і Киселині). Социніанським діячем став українець Іван Дем’янович. Спочатку він — вчитель у Луклавицькій школі, потім міністр в Крилові, Морштині; на синоді в Седлісках у 1653 р. призначений опікуном всіх зборів на Волині. (Його помічниками на цій посаді були Олександр Сераковський, Данило Яцкевич і брат Станіслав — учитель у Суходольських та Моржковських). Після переїзду у Пруссію Іван Дем’янович став ученим, автором філософського трактату “Філадельфія”.
Висновки
У другій половині ХVII ст. завершився період національно-культурного відродження в Україні. Суттєво змінилася релігійна ситуація. В Західній Україні зміцнив свої позиції греко-католицизм, що згодом очолив національно-визвольні ідейні процеси в Галичині. Протестантизм тут оцінюється багатьма як старий ворог католицької церкви. У Східній Україні протестантів ще довго сприймають як провідників польської, потім німецької культури.
У зв’язку з вказаними об’єктивними причинами завершується перший період в історії протестантизму в Україні — період ранніх протестантських течій.
Література
1. Брик М. Юрій Немирич на тлі історії України. С.70; Фотинский О. Юрий
2. Левицкий О. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси. Кн.4. С.48.
3. Липинський В. Історичні студії та монографії. Київ; Відень, 1920. Т.3. С.193, 194.
4. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. С.84.
5. Немирич. Эпизод из жизни Волыни ХVII в. // Волын. ист.-археол. сборник. 1896. Т.1. С.28.
Завантажити реферат