Сторінка
4
Реклама була зовсім не зайвою. Намір Н. Бартера постачати суспільство щотижневими новинами викликав глузування і нерозуміння навіть збоку творчих людей. Драматург і памфлетист Бен Джонсон випустив памфлет “Stape of news” („новини як товар”), де стверджував. Що „новини перестануть бути новинами, якщо будуть надруковані”[16;100]. Але історія довела правоту Бартера, а не Джонсона.
Між тим в “Gazett” Теофаст Ренодо перші рекламні тексти з’явились лише в 1631 році. До цього його інформаційне бюро два роки постачало парижанам рекламні листки і афіші. Одна з перших об’яв була надрукована у № 3 французької “Gazett” і сповіщало про друк 9 – тритомної Біблії. Сповіщення про книжкові новинки займало лідируючі позиції серед інших напрямів торгівельного рекламування все попереднє століття і не збиралось здавати своїх позицій.
Друга об’ява відкриває газетне життя для надзвичайно популярної сфери рекламування – медичної.
Не дивлячись на кілька більш ранні появи об’яв у англійській газеті, ніж у французькій, Беатріс Еліот саме саме Теофоста Ренодо називає всеєвропейським „батьком реклами”, оскільки у газетному тиражному рекламуванні він кілька років не мав конкурентів.
У Лондоні ж, після трьох невдалих спроб сформувати інформаційне бюро за типом французького, задуми такого типу носив яскравий журналіст, але дуже нестійкий у своїх політичних поглядах чоловік – Мерчмонт Нідхем. Він видавав роялістську газету ”Mercurius Politicus” („Вісник політики”). А потім перейшов на сторону Кромвеля і користувався підтримкою його держсекретаря, знаменитого поета і памфлетиста Джона Мільтона. У літературі мається посилання на те, що саме в газеті Нідхема у січні 1652 року опублікована перша англійська реклама. Але, як зазначалось вище, дане судження було переконливо спростоване. Напри кінець протекторату Кромвеля Нідхем звернув свій професійний погляд досвідченого журналіста на рекламну діяльність.
14 травня 1657 року в друкованій об’яві, розклеєній на вулицях, він сповістив про створення Office of Publick Advice (Служба громадських консультацій), вісім відділень якої відкриваються в різноманітних частинах Лондону і Вестмінстера. Одночасно про це сповіщав “Mercurius Politicus”, підкреслюючи щотижневість виходу друкованого органу нового офісу і деякі розцінки – від 3 до 10 центів за оголошення. Так виник професійно організований рекламний журнал під назвою “The Publick Adviser” („Громадський консультант”), що склав віху в розвитку англійської та все європейської реклами. Перший його номер датований 19 – 26 травня 1657 року і складається з 16 сторінок in octavio. Ведучі позиції у номері зайняли повідомлення про готові до відпливу кораблі, їх водовиміщення, прізвища капітанів, ціни на такелаж. За ними йшли звернення до лондонців з пропозиціями придбати новомодні колоніальні товари, в першу чергу – кави.
Були також і повідомлення про розшук слуг – втікачів, загублених собаках чи кішках, речах з надією повернення їх хазяям.
Розповсюдження у Європі колоніальних товарів, нових напоїв – чаю, кави, какао – сприяла розвитку своєрідного буму в торгівлі. У великій кількості виникали підприємницькі союзи, комерційні компанії, акціонерні товариства. Вони вступали між собою в жорстоку конкурентну боротьбу і відчували надзвичайну потребу популяризуючу їх рекламу.
Наприклад дехто Едвардс, що відкрив торгівлю кавою у Лондоні у 1652 році публікує об’яву в “The Publick Adviser” і одночасно випустив на вулиці летючі листки у яких розписувалась життєва необхідність вживання незвичного напою. У зв’язку з подібним просуванням колоніальних товарів на ринок можна казати про перші європейські рекламні кампанії. Саме в цей час розповсюдились різноманітні кав’ярні та інші подібні заклади. Усний обмін новинами був насиченим, але швидкоплинним і поступово перестали вдовольняти відвідувачів. Виникла ідея спільно профінансувати листок “Lloids News” („Новини Ллойда”) який вийшов в світ 1 вересня 1696 року. У ньому друкувались детальні інформування читачів про найближчі рейси, години відправки і прибуття кораблів, типи вантажів, ціни на такелаж. Рекламна інформація перемежовувалась з портовими чутками і плітками. Що додатково приваблювало читачів.
В останній третині XVII ст у Англії починаються гострі конкурентні зіткнення на ринках збуту не лише між постачальниками товарів, послуг видовищ, а й між виданнями – розповсюдниками реклами. Проти прав на розповсюдження рекламної інформації Нідхема виступив Олівер Вільямс. В тому ж 1657 році, коли почав виходити “The Publik Adviser” Нідхема, він заснував свою агенцію “Office of Intelligence” („Інформаційна служба”) і почав видавати газету “The Weekly Information” („щотижнева інформація”). Через два роки після відкриття „інформаційно – рекламної війни” перемога залишилась за Вільямсом, але згодом у нього з’явився конкурент – журналіст Роджер Л’естрендж, який зробив спробу створити спеціалізоване рекламне видання “Publick Advertisments” („Громадські об’яви”), яке було пересічене пожежею у вересні 1666 року. Але саме йому належить один з перших дослідів безкоштовного розповсюдження газетної реклами (аналогом нашого часу стала безкоштовна газета рекламних оголошень „РІО”, що вже зникла з поштових скриньок міста).
Тим часом на арену англійської журналістики виходить нова фігура: Хоутон. Його дебют у новій сфері (до цього він був аптекарем) стався у 1677 році, коли він випустив свій памфлет „Велика англійська надія”, де він висловлював надію на лідерство своєї країни у підприємництві та торгівлі. Він зробив спробу видання щомісячника, присвяченого діловій інформації з невеликою кількістю реклами. Після значної перерви в видавництві через брак фінансів він видає щотижневик ”Збірка вістей заради розвитку підприємництва і торгівлі”, яка вийшла 30 березня 1692 року і виходило аж до 1703 року.
Опираючись засиллю реклами у своєму респектабельному щотижневику, Хоутон під тиском обставин наважився на безпрецедентний у масових комунікаціях крок – публікацію інтимної особистісної реклами.
Завантажити реферат