Сторінка
2

Система канонічної психології. Витоки канонічної психології. Структура канону

У "Фаусті" Гете різні позиції зводяться до абсурду, і читач зали­шається наодинці зі своїми сумнівами і впадає в розпач від "неістинності" буття. Це результат філософського ажіотажу — примкнути до якоїсь позиції, а всі інші визнати як неістинні. Навпаки, психологічно всі вони визнаються істинними. Наприклад, предметна свідомість, яка бере предмети так, як во­ни виступають у сприйманні, є не просто феномен, який слід подолати. Він дає людині змогу відчути дійсне багатство світу, увібрати його в себе і ра­зом з цим зберегти велике прагнення до об'єктивних принад життя.

Позбавити зовнішній світ притаманних йому властивостей означає по­збавити людину будь-яких прагнень, пристрастей, бажань, зробити її само­достатньою. Це визнання її абсолютного багатства буде перетворюватись на злиденність її відношень до світу. Коли людина милується квіткою, вона простягає до неї руку, схиляється над нею, щоб відчути її не уявлювані па­хощі, не уявлювані кольори. Вона збирає букет як зовнішньо об'єктивну красу, показує його іншим людям не як своє сприймання, а пропонує його сприйняти іншим людям так, як вона сама його сприймає.

Ідея володіння предметним світом зникла б зовсім, якби визнати предмети не існуючими в їхніх об'єктивних якостях. Світ постає в усій красі, притаманній йому, і тому він пропонує справжнє багатство своїх про­явів для людини. Це не наївна позиція. Вона навчає людину визнати гідність в іншому як таке, що існує у своїх якостях, властивих йому, а не відчужених у світу суб'єктом.

Прив'язаність людини до світу -— це прив'язаність до його об'єктивного багатства, це прагнення співвіднестися з ним і відчути свою гідність, гідність свого існування поряд з гідністю іншого. Тут є всі підстави для взаємної комунікації. Сама людська індивідуальність дає опер­тя для такої комунікації, а неповторність предметного світу породжує жадо­бу шукати і знаходити цю неповторність, освоювати її й водночас залишати в її об'єктивному існуванні як невичерпну і як таку, що існує також для інших. Саме таке відчуження сприяє комунікації між людьми.

Визнання своєрідності в іншому (а не як власну проекцію) є основою визнання багатства світу і всього драматизму спілкування з ним. Люди спілкуються між собою через об'єктивно існуючі предмети. Вони не можуть бути ілюзією. І саме так постають міжлюдська комунікація, відчуження, привласнення, перетворення, творчість нового. Ця остання постає не абст­рактністю невимовного буття, а на основі своєї своєрідності, створення ана­логій або й такого, чого й зовсім не було, але яке здатне посідати гідне місце серед інших творінь. Сама собою ідея творчості можлива в разі постання нового як об'єктивної цінності, через яку здійснюватиметься комунікація між людьми. Адже творчість має провідний мотив·, комунікація через оригінальність.

Таким визнанням об'єктивної своєрідності світу може завершуватись емпірична психологія. Вона бере свої феномени як дійсні, а не наявно існуючі. Людина серед об'єктивних предметів сама набуває статусу ціннісного існування, її мета — освоєння об'єктивного багатства світу, відхилення або визнання створеного людьми, але на підставі об'єктивно визначених цінностей. Саме об'єктивне багатство світу робить можливою повноту існування.

Вже йшлося про стиль життя, характер усвідомлення перебування лю­дини у світі, коли останній визнається як існуючий у своїх власних формах і способах — незалежно від того, хто і як його сприймає. Є також протилеж­на позиція: всі барви світу створюються самою людиною, і поза нею ніяких визначеностей немає. Абсолютне багатство світу стає його абсолютною бідністю. Всі визначення узалежнюються від людського погляду. В філософії це називають суб'єктивним ідеалізмом, протиставляючи його об'єктивізму.

Людина, її позиція у світі — це все. "Я — зміст буття і всіх речей нача­ло" (Гете, "Фауст"). Моє уявлення — у центрі світу. Я визначаю світ в усіх його якостях і стаю його диктатором. Це — велика відповідальність, яку бере на себе суб'єкт.

Мова тут має йти не тільки про філософський статус людини, а й про її поведінку, вчинки в цілому. Коли я ставлю в центр світу не лише екзи­стенціальне, а й моральне як відповідні відношення до оточення, я з не­обхідністю нехтую іншою людиною: вона стає певною річчю, не визначе­ною в самій собі, вона не має власних цілей, життєвих завдань.

Вихідна індивідуальність, що відкидає самовизначеність іншого, ставить його щодо себе в певну залежність. З одного боку, вона ніби володіє усім світом, а з іншого — це володіння удаване, адже світ є лише її уявленням. Вона мотивує це тим, що світова позиція особи визначає світ, отже, спосіб усіх інших існувань залежить від мене самого, й це накладає не менш вели­ку відповідальність. Але перед ким? Перед самим собою! Тоді й сама відповідальність зникає як така.

Постає своєрідна феноменологія такого суб'єктивізму. Спочатку це переживання вихідного центру світу, що надає людині абсолютної ваги, але разом із цим вона втрачає зв'язки з іншими існуваннями, вважаючи їх своїми визначеннями. Це абсолютна зверхність, яка накладає на вихідну особу статус єдиної у світі: всім іншим, мовляв, можна нехтувати.

Суб'єктивістський погляд визначається тим (і на цьому наголосимо знову), що поза суб'єктом немає ніяких світових визначеностей: про світ нічого не можна сказати, якщо зняти всі суб'єктивні позиції. Разом із тим суб'єкт, що дає визначення світу, має на щось спиратися, на якусь суб­станцію тощо, інакше світ буде виникати з нічого і в ніщо відходити.

Суб'єктивізм приносить страждання: він прагне збагнути своє минуле, а також майбутнє. Але поза межами суб'єктивного він нічого не знаходить. А те, що він знаходить, виступає для нього небажаним, якого, втім, позбу­тися неможливо. Воно як тінь його супроводжує. Суб'єкт починає боротьбу з самим собою, подібно до Сунь У-куна — царя мавп: той висмикував із себе волосину, перетворював її на свою копію і вступав з нею в боротьбу як з ворогом. Але копія була такою схожою на оригінал, що не можна було визначити "хто є хто". У цьому слід бачити суперечність послідовного суб'єктивізму, який вміщує у своїй сутності і творче, і створене.