Сторінка
5

Система канонічної психології. Витоки канонічної психології. Структура канону

Смисл канонічної психології полягає в тому, що ідея канону як животворча сила сприяє рухові осередку та поступальному історичному рухові теорії психології. Так, уже на ситуативному рівні канон як ідеал та психіка як рушійна сила здійснюють поштовх до побудови таких теорій, які вима­гають саме ідеалізованого розкриття психіки в її найбільш досконалих фор­мах. Психологія в Київській Русі є вираженням невтомних спроб розвинути канон на рівні ситуативного принципу. Канон прикладається до ситуації, мотивації, дії, післядії (рефлексії), драми, катарсису, внаслідок чого влов­люється невідповідність окремих учинкових структур канону і здійснюється послідовний перехід до наступних структур, які більше б йому відповідали.

Осередок — це живе ядро психіки, в якому І через який відбуваються творчі інсайти. Філософська традиція вибудовує певний ідеал, але вже на мотиваційному рівні — з головним намаганням "піднести себе", щоб здійснити акцію вдячності — пережити самодостатність існування на ви­щих рівнях буття. Вдячність постає як завершеність, спокій, як нехтування матеріальним світом, його вимірами тощо.

Канон життєвого шляху людини — це повнота цього шляху, його розгорненість, завершеність. Завершеність вказує на заспокоєність. Спокій витає над завершенням життєвого шляху. Але це не просто резиґнація, відмова від життя, а усвідомлення його принципової вичерпаності, цілковитого збігу форми й змісту.

Позитивістичний рух XIX—XX століть робить акцент на дії, на яку та­кож впливає канон. Прагматизм у психології прагне до дії доцільної, яка має досягти рівноваги з середовищем, здійснити адаптацію як активне при­стосування на рівні вчинку.

Кожний психічний феномен перебуває у подвійному стані: "те, що є", і "те, що має бути". Вчення про належне постає як деонтологія. Ідея "потребного майбутнього" застосовується у багатьох психологічних теоріях і концепціях. Зміст цього "потребного" стану має бути зрозумілим через ідеалізовану сутність — як досяжну і недосяжну водночас. Подвійний стан феномена — це його дійсне життя, це суть діалектики його існування.

Канон — не просто ідеалізований образ психічного життя, це сама діалектика наявного та очікуваного, того сучасного, в якому драматично перетинаються минуле і майбутнє.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.