Сторінка
3

Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології

Справжній смисл трагедії полягає в тому, що Антей усвідомлює свого провину — припинення людського існування, страту Несіри — й сам карає себе. Дія — вбивство Несіри — викликає самосуд і самопокарання. У Лесі Українки все відбувається миттєво, але глядач (або читач) відразу дізнається, що тут покарання себе самого вже не стосується провини в тому розумінні, що Антей не хотів служити Меценатові, це відходить на задній план. На цю провину (а її, зрештою, й не було) накладається справжня про­вина — безпідставне, антиправне, антиморальне вбивство іншої людини, адже саме в цьому акті, в його запереченні здійснюється моральний за­кон — право людини на самовизначення.

Таким є предмет (через культурологічний підхід в історії психології) са­мої системи психології. Культурно-історичну концепцію слід бачити не стільки в інструментальній функції знака (у створенні знака й полягає, за Л.С.Виготським, культурно-історична діяльність людини), скільки в культурно-історичній функції післядії, яка ставить завершальний акцент у формуванні психічних феноменів і розкриває цим дійсне багатство людсь­ких духовних сил.

Психологія післядії безпосередньо пояснює смисл провідних спрямувань психології XX століття. Психоаналіз (від 3. Фрейда до В. Франкла) передба­чає аналіз того, що вже відбулося та що привело людину до внутрішнього конфлікту між свідомим і несвідомим.

Надзавдання післядії — ліквідувати антагонізм між витісненим у несвідоме і свідомими (зокрема моральними) настановами. Еволюція біхевіоризму полягає в тому, що в ньому виникає настанова на визнання важливої ролі результату дії, на чому наголошували Б.Скіннер, а також представники суб'єктивного біхевіоризму (Міллер, Галаітер, Прібралі). Генетична психологія Піазке, гештальтпсихологія, когнітивна психологія, психосинтез, численні напрями, пов'язані з центральною проблемою особи­стості, наголошують на цьому ж. Історія світової психології XX століття саме такою постановкою і вирішенням найважливіших своїх питань набуває гуманістичного характеру.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.