Сторінка
2

Психологічні особливості взаємодії уяви і розуміння

Учні експериментального класу, аналізуючи художні твори, побачили в них єдність форми і змісту, розкрили красу художнього твору і ті засоби, за допомогою яких вона досягається. При цьому вони не лише розуміли, що таке епітет, метафора, порівняння, але й відчули нерозривний зв’язок цих виразних засобів з творчим задумом автора і системою створених ним художніх образів. Рівень естетичних суджень десятикласників підвищився, характеризується значною зрілістю і самостійністю. А це дає можливість ставити перед ними завдання глибшого осмислення естетичної суті твору - його ідеї, образів, композиційних, ритмічних і стилістичних особливостей.

Аналіз результатів дослідження дає право зробити висновок, що виховання естетичного почуття, зв’язане з удосконаленням літературного сприймання учнів шляхом розвитку у них відтворюючої уяви. Проте нас цей експеримент зацікавив ще й з іншого боку. Чим же саме відрізняється вищий рівень сприймання літературного пейзажу учнів експериментального класу? Чому їх уява допомагає їм, а не заважає давати більш правильну естетичну оцінку? Відповіді на ці запитання містяться в роботах самих досліджуваних. Розвиток їх естетичних суджень йде в правильному напрямку, оскільки в них почали формуватися критерії: відбору, систематизації і обробки матеріалу у відповідності з визначеною цільовою установкою і вихідною ситуацією. Це забезпечило правильну оцінку образності, реалістичності зображення.

Отже вищий рівень сприймання літературного пейзажу і естетичних суджень учнів експериментального класу характеризується перш за все тим, що вони зрозуміли деякі критерії естетичності і художності образів. Звідси можна передбачати, що естетичне почуття природи виникає не на основі її простого сприймання, а на основі розуміння естетичної суті сприймаючої картини. Саме розуміння критеріїв краси заставляє працювати уяву в правильному напрямку. І чим вищий рівень перетворюючої діяльності уяви, тим тісніше вона повинна бути зв’язана з розумінням

На зв’язок творчої уяви з розумінням вказував ще Л.Рубінштейн: Сила творчої уяви і її рівень визначається співвідношенням двох показників: 1) тим, наскільки уява дотримується обмежених умов, від яких залежить осмисленість і об’єктивна значимість її творіння і 2) тим, наскільки нові і оригінальні, відмінні від безпосереднього даного її породження. Уява, не задовільняюча обом умовам, фантастична, але творчо безплідна”.

Осмисленість і об’єктивність образів зв’язані з розумінням. Різні рівні розуміння мети, задуму, значення і місце даного образу в системі інших дає і різний рівень його усвідомленості. Якими б не були новими і оригінальними результати перетворення, призначення їх полягає не в тому, щоб відірватися від дійсності або перекрутити її, а в тому, щоб глибше і вірніше виявити основний малюнок. “Уява тим більш плідна і цінніша, - підкреслює Л.Рубінштейн, - чим в більшій мірі вона, перетворюючи дійсність відхиляється від неї, при цьому все-таки враховує її суттєві сторони і найбільш значимі риси”. Різні рівні розуміння значимих і найсуттєвіших сторін дійсності дають різну ступінь об’єктивності образів.

І так, приступаючи до дослідження психологічних особливостей взаємодії уяви і розуміння в літературно-творчому процесі учнів про природу, ми виходили із наступного. Якість результатів творчої уяви учнів визначається не лише ступенем новизни і оригінальністю образів, але й глибиною їх осмисленості і об’єктивності. Останні виражають залежність діяльності уяви від розуміння. Але чи впливають різні рівні розуміння на якість літературно-творчої уяви в цілому? Це питання уявляється нам надто важливим. І якщо воно не було поставлене дослідниками раніше, то тільки тому, що в психології поки-що немає єдиної думки відносно суті розуміння. Одні дослідники характеризують розуміння як особливу форму мислення, інші - як особливу розумову діяльність. На думку одних, розуміння - це процес, дехто розглядає його як результат мислительної діяльності.

Якщо немає встановленого погляду на те, що таке розуміння взагалі, то, природньо, немає і ясного уявлення про зміст понять: “розуміння природи”, “розуміння літературного пейзажу”. Не володіючи конкретним змістом указаних термінів, неможливо розкрити зв’язок розуміння і перетворення в художніх описах природи. Саме тому на початку даного дослідження пропонується і обґрунтовується якісно інший підхід до характеристики розуміння і, у відповідності з цим, виясняються особливості розуміння пейзажів. Характеристика розуміння, яку ми пропонуємо, дає можливість по-новому подивитись на його роль в літературно-творчому процесі. Зокрема, дозволяє уяснити його місце і значення в формуванні образів.

Процеси уяви не є чимось однорідним і аморфним. В перетворенні дійсності і в формуванні образів є певні послідовні етапи. І для того, щоб дізнатися, чому в одному випадку образ виходить оригінальним і яскравим, а в другому - позбавлений індивідуального забарвлення, чому в одному випадку образ відповідає життєвій правді, а в другому - перекручує її, мало встановити в загальному вигляді залежність якості перетворення від розуміння. Для цього необхідно виявити загальну сферу формування образів і зробити процеси перетворення більш або менш відкритими. Це зробити досить важко. На результати перетворення мають вплив не лишеспецифічні функції уяви і її зв’язок з розумінням, але й взаємодія уяви з найрізноманітнішими процесами, з будь-якою особливістю психіки. Наприклад, взаємозв’язок уяви і пам’яті, “взаємозалежність мислительних процесів і уяви” і ін.

Недостатня кількість тих або інших знань, умінь, відсутність деяких навичок логічного мислення і образної мови, бідність емоційних переживань - все це по-різному впливає на окремі компоненти способу перетворення. Те, що є суттєвим для відбору, може виявитися менш суттєвим для систематизації і обробки і навпаки. Для розуміння вихідної ситуації і мети перетворення також необхідно певні знання, уміння, мислительні і інші процеси.

Співвідненсення різних рівнів розуміння вихідної ситуації і цільової установки з кожним із указаних компонентів способу перетворення як відбір, систематизація допомагає виявити причини, в зв’язку з якими порушується осмисленість, об’єктивність і художність образів. Знаючи основні компоненти способу перетворення і розуміючи причини недоробки образу, можна в певній мірі впливати на процеси уяви, керувати їх розвитком.

ЛІТЕРАТУРА

1. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. М., 1940.