Сторінка
5

Концепція аутсорсингу і вузькопрофільні фінансові посередники

Необхідно відмітити, що сьогодні й багато вітчизняних підприємств, що діють у переробних галузях промисловості, при організації процесу виробництва готової продукції поруч із власними оборотними засобами (сировиною, матеріалами, що комплектують) досить широко використовують приналежні стороннім підприємствам і організаціям сировинні ресурси, іменовані в повсякденному комерційному обороті давальницькою сировиною. Названим видом сировини вважаються сировина, матеріали, продукція, передані їхніми власниками без оплати, на договірній основі, підприємствам-переробникам для виробництва готової продукції шляхом переробки, обробки, технологічної доробки, розливу підакцизних товарів.

До об'єктивних причин поширення й використання толінгу на пострадянському економічному просторі відносяться: дефіцит власної сировини за наявності потужного комплексу переробних підприємств; відсутність в останніх оборотних коштів, достатніх для придбання необхідної кількості сировини; соціальний тиск із боку не завантаженого роботою виробничого персоналу переробних підприємств; реальна загроза згортання й припинення виробництва в деяких галузях промисловості.

Залежно від асортиментних груп давальницької сировини можна виділити найпоширеніші види толінгових схем:

• переробка на давальницьких умовах підакцизних видів мінеральної сировини;

• переробка на давальницьких умовах мінеральної, хімічної, фармацевтичної сировини;

• виробництво на давальницьких умовах продукції легкої промисловості, у першу чергу виробів швейного виробництва;

• переробка й виробництво на давальницьких умовах підакцизної продукції;

• переробка на давальницьких умовах сільськогосподарської сировини й виробництво харчової продукції.

Класична схема секьюритизації досить складна. Ініціатор секьюритизації, якого називають оригінатором, передає свій неліквідний актив, на умовах "дійсного продажу" або застави спеціально створеній для секьюритизації компанії (Special Purpose Vehicle, SPV). SPV засновується, як правило, в офшорі, що робиться не тільки з податкових, але й з наглядових міркувань: необхідний законодавством офшорних зон розмір власного капіталу, ліквідних коштів мінімальний, розмір організаційних та інших видатків теж невеликий. Крім того, будучи резидентом офшорної зони, SPV не підпадає під регулювання відповідних органів країни оригінатора. Після виконання ряду необхідних формальностей SPV випускає спеціальні цінні папери (Asset-Backed Securities, ABS), забезпечені неліквідним активом оригінатора, або бере від свого імені банківські кредити для оригінатора.

Усталені схеми секьюритизації крім власне продавця, покупця й різних консультантів, припускають велику кількість додаткових учасників угоди, таких як страховики, гаранти й інші. У результаті ризик кожного учасника угоди розпорошується, що дозволяє оригінатору залучати кошти дешевше, ніж по корпоративних облігаціях.

По-друге, немає необхідності в створенні спеціальної компанії (SPV/SPE), і по-третє, основною метою синтетичної секьюритизації є хеджування кредитних ризиків, а традиційної – одержання більш дешевого фінансування. Синтетичною секьюритизація називається через використання кредитних деривативів (своп дефолту по кредиту, ноти, пов'язані із кредитом) з метою хеджування процентних ризиків. Через відсутність необхідності в SPV і видатків на юридичні процедури по її створенню синтетична секьюритизація іноді виходить дешевше класичної.

Схема секьюритизації несе значні вигоди як для оригінатора, так і для інвесторів, забезпечує достатній рівень захисту від ризиків.