Сторінка
2
У процесі управління фінансовим лізингом слід урахувати, що багато правових норм його регулювання в нашій країні ще не встановлені або розроблені недостатньо. У цих умовах слід орієнтуватися на міжнародні стандарти здійснення лізингових операцій з відповідною їх адаптацією до економічних умов нашої країни.
2. Компанії з управління операціями факторингу
|
Факторинг (від англійського factor – агент, посередник) – це придбання банком або спеціалізованою .факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду. |
Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:
x придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 - 90% вартості відфактурованих поставок;
x оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.
В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачальника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможності іноземних клієнтів, тривалішими строками документу та товарообігу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.
Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при роботі з експортером факторингова компанія, як правило, укладає угоду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з дорученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.
Наприкінці 50-х років ХХ сторіччя виник новий тип фінансово-кредитних відносин – форфейтинг (від французького a` forfeit – відмова від прав). Ця операція одержала розповсюдження у зовнішній торгівлі, де вона послугувала важливим стимулюючим фактором розвитку. Відмітимо, що немає жодних вагомих причин, що заважають її застосуванню й у внутрішньодержавній торгівлі.
|
До форфейтингу долучаються при продажу якого-небудь великого об’єкту (комплект обладнання, судно, підприємство, велика партія товару тощо). Покупець (імпортер) купує товар в умовах, коли у нього немає відповідних грошових ресурсів. Разом з тим, продавець (експортер) також не можу відкласти отримання грошей на майбутнє й продати товар у кредит. Протиріччя вирішується наступним чином. Покупець виписує комплект векселів на суму, рівну вартості товару плюс відсотки за кредит, який ніби надається покупцеві продавцем. |
Строки векселів рівномірно розподілені у часі. Звичайно передбачаються рівні інтервали часу (півріччя) між платежами за векселями. Продавець одразу ж після одержання портфелю векселів обліковує його в банку без права обороту на себе, отримуючи гроші на самому початку угоди. Таким чином, фактично не сам продавець кредитує покупця – кредит повністю надається банком. Банк, форфейтуючи угоду, бере весь ризик на себе.
Отже, операція форфейтингу пов’язує інтереси продавця, покупця й банку. В якості четвертого агента угоди іноді виступає гарант-банк покупця, що гарантує погашення заборгованості по векселях.
Послідовність погашення векселів можна розглядати як потік платежів. Сукупні витрати покупця з урахуванням фактору часу дорівнюють сучасній вартості цього потоку. Сума векселя може бути одержана двома шляхами:
а) відсотки по кредиту нараховуються на залишкову суму боргу. Для цього варіанту сучасна величина платежів по векселях складе:
(8.2) |
, де Р – ціна товару (якщо умови операції передбачають сплату авансу, то останній вираховується з ціни і далі не береться до уваги; інакше кажучи, під Р розуміємо ціну за мінусом авансу); п – кількість векселів; і – ставка простих відсотків за період, під яку проводиться кредитування; t – період; v – дисконтний множник за ринковою відсотковою ставкою; z – коефіцієнт коригування. |
Коефіцієнт коригування визначається як:
(8.3) |
, де d – проста облікова ставка, що використовується банком при обліку векселів. |
Інші реферати на тему «Фінанси»:
Методи визначення ефективності діяльності банківської системи України
Методи розробки прогнозних фінансових документів
Фінансова незалежність місцевого самоврядування
Сутність платіжної системи, єдиний казначейський рахунок, реєстраційні рахунки, технічне забезпечення здійснення платежів, механізм взаємостосунків користувачів коштів з казначейською системою
Казенні палати як фінансовий елемент системи місцевого управління в Україні у першій половині ХІХ ст. (за матеріалами Волинської губернії)