Сторінка
4

Правовідносини, Конституція, місцеве самоврядування, поняття «опіка», адміністративне стягнення

Окрім особистих прав та обов'язків, подружжя мають рівне право на майно. Згідно із сімейним законодавством розрізня­ють майно, що належить кожному з членів подружжя на праві особистої власності (роздільне майно) (ст. 24 КпШС України), і майно, що належить їм на праві спільної власності (ст. 22 КпШС України). Майно, придбане в шлюбі, є спільною власн­істю, права розпоряджатися ним рівною мірою належать кож­ному з членів подружжя незалежно від величини їхнього заро­бітку та участі у суспільному виробництві.

Подружжя має рівні права володіння, користування і роз­порядження спільним майном (ст. 22 КпШС України), а також зобов'язане підтримувати одне одного матеріально (ст. 32—35 КпШС України).

Сімейним законодавством передбачені взаємні права та обов'язки дітей і батьків (розділ III КпШС України), які грун­туються на походженні дітей, що засвідчується в установлено­му законом порідку. Походження дитини від батьків, що пере­бувають у шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків; від

батьків, що не перебувають у шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьків до органу ЗАГСу.

У випадку народження дитини у батьків, що не перебува­ють у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьківство може бути встановлено в судовому порядку за заявою одного з батьків. Діти, народжені в юридичному та фактичному (зареє­строваному) шлюбі, мають рівні права.

До особистих прав та обов'язків батьків по відношенню до дітей належать право надати їм своє прізвище, ім'я та по бать­кові, право та обов'язок представляти інтереси дітей та нести відповідальність за їхні вчинки. По досягненні повноліття дітей ці права та обов'язки припиняються. Виняток становлять ви­падки, коли повнолітні діти є непрацездатними.

У разі розлучення на утримання неповнолітніх дітей стя­гується певна частка заробітку члена колишнього подружжя, що проживає окремо від сім'ї, залежно від кількості дітей: на одну дитину — чверті; на двох дітей—третини; на трьох і більше дітей— половини заробітку (доходу) батьків. Ця частка не може бути меншою за 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в місяць на

кожну дитину.

Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний пла­тити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні алі­ментів у встановленому законом розмірі виявилися б менш за­безпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягуються алі­менти, є інвалідом першої чи другої групи, або коли діти працю­ють і мають достатній заробіток, або з інших поважних причин. Суд вправі зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держа­ви або громадської організації.

При стягненні аліментів з батьків на непрацездатних по­внолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища осо­би, з якої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх. Батько і мати мають рівні обов'язки щодо утримання неповнолітніх та непрацездатних дітей. Дорослі діти, в свою чергу, повинні піклу­ватися про своїх батьків та надавати їм допомогу. Утримання непрацездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів 1 та 2 групи) є юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Аліменти на ут­римання батьків встановлюються у частковому відношенні до заробітку (доходу) виходячи з матеріального і сімейного ста­новища кожного з дітей і батьків, та з урахуванням можливості батьків одержувати аліменти один від одного.

У разі, коли батьки мають кілька дітей, а позов пред'явлено до одного або кількох з них, суд при визначенні розміру аліментів повинен враховувати обов'язок й інших дітей утримувати батьків. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягають стягненню з повнолітніх дітей, не може бути меншим за 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходу громадян.

Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть залучатися до участі у додаткових витратах на їхнє утриман­ня, пов'язаних з винятковими обставинами (тяжка хвороба, оплата праці осіб, що доглядають за батьками, каліцтво та ін.). Проте діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утриман­ня батьків і стягнення витрат по догляду за ними у випадку, коли судом буде встановлено, що батьки ухилялися від вико­нання батьківських обов'язків.

Аліменти сплачуються в добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана платити аліменти, або через власника або уповноважений ним орган за місцем її роботи чи одержан­ня нею пенсії, стипендії.

Добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача аліментів у будь-який час звернутися з заявою про стягнення аліментів до суду.

Уповноважені органи державного управління, а в окремих випадках суди, в процесі своєї юрисдикційної діяльності застосо­вують у межах законності заходи адміністративного стягнення.

5. Види адміністративного стягнення?

Адміністративне стягнення — це форма реагування органів державного управління на порушення певної адміністративно-правової норми у вигляді застосування до правопорушника адміністративного примусу. Воно використовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне порушення, в дусі додержання законів, поваги до правил громадського співжиття, а також з метою запобігання вчиненню нових пра­вопорушень як самим правопорушником, так й іншими осо­бами.

Ст. 24 КпАП України встановлює такі види адміністратив­них стягнень: попередження; штраф; сплатне вилучення пред­мета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмініст­ративного правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керувати транспортними засобами, права на полювання); виправні робо­ти; адміністративний арешт.

Законодавство України передбачає адміністративне видво­рення за межі України іноземних громадян і осіб без громадян­ства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.