Сторінка
1

Правовідносини, Конституція, місцеве самоврядування, поняття «опіка», адміністративне стягнення

1. Що таке правовідносини? Структура правових відносин

2. Дати визначення Конституції як основного закону держави?

3. Принципи місцевого самоврядування?

4. Розкрийте поняття “опіка”, “опікунство”, “шлюб”.

5. Види адміністративного стягнення?

1. Що таке правовідносини? Структура правових відносин

Правовідносини

Життєві відносини між людьми та створеними ними організа­ціями мають різні сторони та форми зовнішнього вияву, вклю­чають в себе різноманітні елементи суспільних відносин — не лише правових, а й моральних, релігійних, політичних, культурних, міжнаціональних та ін. Не всі суспільні відносини можуть бути охоплені правовим регулюванням. Правового характеру набувають лише ті суспільні відносини, що є актами поведінки, які мають соціальну вартість. В юриспруденції правовими відносинами вважають лише ті, що пов'язані між собою юридичними правами та обов'язками і охороняються державою. Люди повинні підкорятися правовим приписам норм права. Відступ від цих норм тягне за собою владний державний примус з метою добитися від суб'єкта права такої суспільної поведінки, яка відповідає загальновизнаним правовим нормам. Учасники правових відносин в юридичній літературі звуться суб'єктами правовідносин.

Правовідносини включають в себе також об'єкт правовідносин та юридичний факт.

Суб'єкти правовідносин — це окремі люди, підприємства, ус­танови, організації і вся держава в цілому, які відповідно до норм права виступають носіями суб'єктивних юридичних прав та обо­в'язків. Суб'єктами правовідносин можуть бути особи право­здатні (тобто носії прав та обов'язків) та дієздатні (тобто здатні своїми діями реалізувати свої права та виконувати свої обо­в'язки). Суб'єктами правовідносин не можуть бути малолітні діти та психічно хворі особи, не здатні до правильної оцінки наслідків власних дій, а також організації, що припинили існу­вання.

Об'єкти правових відносин — це конкретні речі та види влас­ності, з приводу володіння якими суб'єкти вступають у правові відносини між собою.

Юридичний факт права — це передбачені законом обстави­ни, з настанням яких виникають, припиняються або змінюють­ся правові відносини. Такі життєві обставини поділяють на дві групи — дії, що залежать від волі суб'єктів правовідносин, та події, що не залежать від їхньої волі (стихійні явища, народ­ження та природна смерть людини, досягнення нею повноліття тощо). Законність передбачає поділ дій людей на правомірні (тобто такі, що відповідають правовим приписам) та непра­вомірні (правопорушення). Юридичні факти формулюють гіпо­тези правових норм. Вони мають досить велике значення для правового регулювання суспільних відносин у повсякденному житті.

2. Дати визначення Конституції як основного закону держави?

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ — ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ Поняття та структура Конституції України

Термін «конституція» походить від латинського, що означає «установлення», «устрій».

Конституція—це закон, який виражає суверенну волю народу, встановлює засади конституційного ладу, форму держави, державні символи, основні права, свободи та обов'язки громадян, основи територіального устрою держави, систему і принципи організацій діяльності державних органів та місцевого самоврядування. Інакше кажучи, Конституція встановлює і закріплює державний і суспільний лад країни, саме за це її називають Основним Законом.

Нині в Україні діє Конституція, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Вона відкривається преамбулою, тобто вступною частиною, яка передує викладові змісту її розділів. Преамбула не містить конкретних правил, настанов чи приписів, а декларує підстави та цілі прийняття Конституції. В ній зазначено, що Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, приймає цю Конституцію.

У преамбулі йдеться про витоки українського державотво­рення, його багатовікову історію, про здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її жит­тя, що в комплексі стало підставами для прийняття Конституції.

Зазначається також, що Конституція спрямована на зміцнен­ня громадянської злагоди на землі України, розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Конституція складається з таких розділів:

І. Загальні засади.

II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

III. Вибори. Референдум.

IV. Верховна Рада України.

V. Президент України.

VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

VII. Прокуратура.

VIII. Правосуддя.

IX. Територіальний устрій України.

X. Автономна Республіка Крим.

XI. Місцеве самоврядування.

XII. Конституційний Суд України.

XIII. Внесення змін до Конституції України.

XIV. Прикінцеві положення.

XV. Перехідні положення.

Розділи І—XIV об'єднують 161 статтю; розділ XV «Перехідні положення» в 14 пунктах містить приписи, пов'язані з поступовим введенням у дію окремих положень Конституції України.

Прийняття Конституції України стало найважливішою історич­ною подією в житті Українського народу після Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. і схвалення його 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має власний Основний Закон.

Характеристика Конституції України. Характеристики кон­ституції, які відрізняють її від інших нормативних актів, такі:

1. Конституція — Основний Закон держави, тобто документ, який е основою (фундаментом) національного законодавства, юридичною базою національного законодавства. Кожна ок­рема конституційна норма закладає підґрунтя для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів. Ця властивість юридичне закріплена у ст. 8 Конституції Украї­ни словами: «Закони та інші нормативно-правові акти прий­маються на основі Конституції України».

2. Конституція — закон, що має найвищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням Конституції (ст. 8 Конституції України). Якщо норма­тивно-правовий акт або його окрема норма суперечать Конституції України, вони визнаються недійсними, а діють конституційні норми. Норми Конституції України визнаються нормами прямої дії. При цьому звернення до суду і прийняття ним позову щодо захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантуються.

3. Конституція—закон, що має підвищений ступінь стабільності. Останнє забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до Основного Закону, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів (розділ XIII Конституції України «Внесення змін до Конституції України»), так і системою правової охорони Конституції України (Президент України є гарантом додержання Конституції України, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону на всій території України), що унеможливлює співіснування в одному правовому полі Конституції України і пра­вових актів, котрі їй суперечать.