Сторінка
4
Дєрдь Келеті – міністр оборони з 1994 по 1998рр., відзначив, що перед вступом в НАТО у 1999 році Угорщина давала обіцянки, які не була готова виконати. І новий міністр оборони Ференц Юхас заявив в ефірі, що йому неофіційно повідомили – Угорщина вже була би виключена з альянсу, якби це дозволяв статут організації [60].
Габор Міклош з лівої газети „Nepszabadsag”, писав, що “FOREIGN AFFAIRS” дуже своєчасно висловився про обороноздатність Угорщини і її діяльності в рамках НАТО. А Ференц Хоркай Хорхер – оглядач щотижневика „HETI VALASZ”, зазначив, що матеріал Валландер відображає тільки її власну точку зору [60]. Третього листопада 1999 року у газеті „WASHINGTON POST” була опублікована стаття, яка розповідала про переговори між Джорджем Робертсоном і міністром оборони Угорщини Френсом Юхасом. Генеральний секретар НАТО вимагав, щоб Угорщина виконала обіцянку модернізувати і краще екіпірувати свою армію. В свою чергу Ф. Юхас звинуватив уряд Віктора Орбана в тому, що він не здійснив важливих воєнних закупок, та не виконав зобов’язань вкласти більше грошей в оборону [44].
У самому Міністерстві оборони Угорщини заявляють, що серед основних проблем армії – скорочення штату військовослужбовців, недостатнє обороноздатність проти біологічної і хімічної зброї і слабка мовна підготовка угорських солдат.
Під час самміту НАТО в Празі звучала критика на адресу нових членів НАТО. Особливо це стосувалося Чехії та Угорщини. Їх було звинувачено у небажанні реформувати свої армії. Витрати на оборону і там і там до цього часу нижчі намічених в альянсі 2% від ВВП. В Угорщині витрати на модернізацію армії взагалі скоротилися з 149 мільйонів у 1999 році до 82 млн. у 2001 році [80].
За три роки членства у НАТО Будапешт за свої кошти придбав лише одну сучасну систему озброєнь – систему „ППО Містраль” французького виробництва. Основну частину своїх озброєнь угорська армія отримала від Росії за рахунок заборгованості колишнього СРСР – більше 500 бронетранспортерів БТР-80 і автомобілів „НИВА”, а до цього ескадрилью сучасних МІГ-29 [42].
Новий скандал виник в Угорщині на кінці 2000 року, що був пов’язаний з ВПС Угорщини. В Будапешті довго відбувалися дискусії з питання – що краще: закуповувати для оновлення своїх ВПС: дорогі літаки західного виробництва чи обмежитися модернізацією винищувачів російського виробництва МІГ-29, які знаходяться на озброєнні угорської армії. Думки з цього приводу різко відрізнялися одна від одної. Недостачі у виборі літаків не було. Шведська авіакомпанія „Сааб” пропонувала винищувачі „Гріппен”, французька „Дассо” прагнула проштовхнути нову модель „Міража”. Найбільш активними були американці, які пропонували свій авіатовар на вибір. Компанія „боїнг Макдоннел-Дуглас” нав’язувала найновіші і дорогі F/A-18 Хорнег, а „Локхід-Мартін” прагнула продати бувши в користуванні F-16, що стосується варіанту модернізації МІГ-29, то послуги на рахунок цього пропонували німецькі, російські, ізраїльські і польські фірми, які мали відповідний технологічний досвід і виробничі потужності. Переважаючими бачилися позиції німецького підприємства „DАСА”, яке мало наміри залучити до модернізації російське підприємство-виробник „Міг-Мапо” [89].
Обстановка склалася таким чином, що німецька сторона не сумнівалася в заключенні дуже вигідного для неї контракту про модернізацію 14 літаків з 27, які були у складі Кечкеметського авіаполку. Тим більше, що у приватних розмовах деякі угорські чиновники не один раз давали зрозуміти, що питання у найближчий час вирішиться саме на користь „DАСА”. Але існували і противники модернізації. З великою настирливістю посол (сьогодні вже колишній) США в Угорщині Петер Тюфо „пробивав” постачання в Угорщину американської авіатехніки. Кінцеве рішення з приводу долі угорських ВПС повинен був прийняти кабінет уряду до кінця 2000 року. У лютому 2001 року США почало звинувачувати Угорщину в тому, що вона економить на воєнних витратах. Конфлікт досягнув апогею у середині лютого, коли з дня на день очікувалося засідання урядового кабінету. Натовські і американські представники буквально виломлювали руки членам кабінету, прагнучи їх умовити на користь F-16 [18]. Яким же було здивування офіційних представників фірми „DАСА”, коли кабінет прийняв рішення протилежне тому, яке очікувалося. Було оголошено про придбання винищувачів F-16 причому не нових. За попередніми підрахунками закупівля цих машин, озброєння і підготовка обслуговуючого персоналу обійдеться угорській казні в 160 млрд. форинтів, що відповідає 530 млн. доларів.
Ще на початку 90-х років була розроблена програма правових та політичних заходів, що гарантувала відповідні засади для демократичних перетворень, зокрема і здійснення цивільного контролю над збройними силами. Конституцією та законами Угорської республіки було однозначно визначено права та обов’язки президента республіки і державних зборів у питаннях утримання, фінансування, управління та застосування збройних сил. У контролі та управлінні збройними силами важливу роль відіграє комісія парламенту з питань оборони, конституційна комісія, державна обліково-ревізійна палата та контрольне відомство уряду Угорської Республіки. Політичні інститути, які діють згідно з законодавством та принципом розподілу влади дають тверді гарантії того, що рішення про використання збройних сил може бути прийняте виключно виборними та підзвітними народу політичними структурами. Незважаючи на існування основних політичних та правових умов демократичного цивільного контролю над збройними силами, існувала потреба подальшого вдосконалення контрольного механізму. Тому подальша законотворча діяльність була спрямована на опрацювання законів щодо умов введення надзвичайного стану в країні, а також на гармонізацію оборонних і економічних зв’язків [86].
У 1995-1996 роках були прийняті закони та рішення про комплектування резерву угорської армії, про військову освіту, про військове бюро президента Угорської Республіки, про підготовчу програму вступу країни до НАТО, про порядок та зміни в призовній системі, про військово-промисловий комплекс країни. Звідси ми бачимо, що Угорщина здійснила ряд заходів, щоб якнайшвидше стати членом альянсу.
Кількість питань військової сфери, не врегульованих законодавством країни, зменшується з кожним роком. Продовжується перебудова систем планування оборони та формування бюджету за зразком, прийнятим в країнах-членах НАТО. Створення елементів суспільно-політичної системи для здійснення ефективного демократичного та цивільного управління армією і контролю над збройними силами з боку державних структур, зокрема законодавчих та виконавчих. Парламентська комісія з питань оборони постійно отримує інформацію про становище в армії, про її найважливіші завдання, розвиток та кадрові зміни [69].
Завантажити реферат