Сторінка
2

Насильство як соціальна деструкція і загроза національній безпеці суспільства

Пасіонарні поля мають і просторово-часову орієнтацію. Їхня сума утворює соціальну дію — синтез цілей, моделей організації ресурсів для досягнення цих цілей та необхідні ресурси. Архітектоніка людського розуму, відбиваючись у структурі пасіонарних полів та соціальної дії, що виникає внаслідок їх суми, зумовлює оптимальність або неоптимальність соціальних інститутів — їх конструктивність і деструктивність, тобто дії, які ми кваліфікуємо, відповідно, як «силу» чи «насильство».

Людська свідомість має індивідуальні особливості, які визначають індивідуальність людини. Відповідно, кожен варіант негармонійної архітектоніки людського розуму і його прояви у вигляді насильства також мають власні неповторні форми. Про насильство, що має різноманітні форми прояву, свідчать втрати ресурсів у найширшому розумінні. Негармонійна архітектоніка людського розуму в будь-яких варіантах тією чи іншою мірою піддає руйнуванню генетичні імперативи як абсолютно чітко визначені програми [14, 37] і є підгрунтям для викривленого розуміння речей, принципово ігноруючи різницю між причинами, роблячи універсум причинно-наслідкових і цільових зв’язків невиразним. Таке тривіальне чи банальне уявлення про світ супроводжується агресивним прагненням нав’язати його іншим, відкидає принцип абсолютної різниці між добром і злом, істиною і брехнею [15, 264] та спотворює мислення, яке певною мірою впливає на кожну людину.

Завдяки критичному аналізу можна виявити елементи, що впливають на природну архітектоніку людського розуму і створюють на цих хибних засадах мету суспільного розвитку, яка негативно відбивається на суспільстві, а також діючі неоптимальні моделі організації ресурсів, що втілюються в соціальних інститутах, аби запобігти втратам ресурсів. Саме тому критичний розум — єдина відома на сьогодні альтернатива насильству [16, 318].

Ієрархія взаємної залежності складових (мета, ресурси та модель організації ресурсів), що в синтезі створюють суспільну дію (силу чи насильство), будується згідно з формуванням людської свідомості і має гармонійну структуру, що функціонує відповідно до конструктивних утворюючих основ, або спотворену структуру, що функціонує відповідно до деструктивних (дегенеративних) основ. Спотворена архітектоніка людського розуму породжує нечітко сформовані цілі та ресурсовтратні моделі організації ресурсів. Вона є підгрунтям для масштабних дисфункцій системоутворювальних соціальних інститутів, породжує невідповідність наукової, концептуальної картини світу, веде до помилок практичного гатунку, а також призводила людство до багатьох історичних катаклізмів [17, 7]. Усе це засвідчує, що насильство є реальною загрозою для особистості, суспільства і держави — для національної безпеки.

Архітектонічна природа людського розуму є наріжним каменем інституціоналізації суспільства. Вона набувала свого розвитку разом із запровадженням нових громадських інститутів, сприяла їй і водночас ставала досконалішою завдяки інституціоналізації. Головна функція соціальних громадських інститутів полягає в адекватному реагуванні на пасіонарні поля, що виникають унаслідок взаємодії окремих особистостей, а також стабілізації суспільних відносин з метою запобігання втрат і розпорошення ресурсів суспільства [18, 48].

Стуктура людської свідомості, спотворена чи обтяжена спадковістю, або деструктивним соціокультурним впливом, або поєднанням обох цих чинників у певній композиції, продукує цілі суспільного розвитку, суспільна корисність яких сумнівна через застосування для їхнього досягнення неоптимальних (ресурсовтратних) моделей організації суспільних ресурсів. Насильство як неконструктивна руйнівна дія, що входить до негативної частини людської практики, може бути скеровано на освоєння і перетворення природних і соціальних об’єктів, але із значними незворотними втратами ресурсів, іноді взагалі на межі і навіть за межею доцільності суспільно-політичної дії [6, 124].

Насильство — суспільно-політична дія, породжена спотвореною ахітектонікою людського розуму і реалізована через соціальні інститути, має ознаки, які характеризують її як фундаментальну загрозу національній безпеці:

· нездатність до утворюючої цілеспрямованої дії (до досягнення суспільно корисної мети) в межах позитивної людської практики;

· амбівалентність мотивів діяльності;

· постійну високу потенційну здатність до конфлікту, до безкомпромісних рішень і, відповідно, їх жорсткої реалізації (до втрати суспільних ресурсів);

· функціонування моделі організації ресурсів насильства на межі чи в стані дисбалансу;

· несприйняття моделлю організації ресурсів насильства, а його ресурсами — динамічних трансформацій і перетворень у межах позитивної людської практики [19, 194].

В інформаційну добу перетворення людства на єдину глобальну силу супроводжує постійний руйнівний тиск насильства. Воно виникає на грунті суспільних негараздів, посилених генетичними вадами архітектоніки людського розуму і в умовах, коли в суспільстві провідну роль відіграє продукт інтелектуальної діяльності, а також воно може утворюватися й набирати глобальних масштабів внаслідок хибного технічного вирішення. Розвиток зв’язку, центрів управління, вироблення і поширення інформації висувають питання про імовірність виникнення інформаційного тоталітаризму і тероризму через акт «включення-виключення». Виникнення можливості жорсткого керування і зростання рівня його жорсткості до рівня тотального контролю над поведінкою і свідомістю окремої людини і цілих соціумів ставить питання про створення противаг жорсткому управлінню. Однією з таких противаг може бути «силова» картина світу. Вона повинна формуватися згідно з гармонійною архітектонікою людського розуму, маючи головні завдання: