Сторінка
2

Соціально-політичне відродження сучасної Індії

Нам знадобилося 20 років, щоб розпізнати спонсоровану Сполученими Штатами Америки природу тероризму, заявив 10 вересня 2002 р. міністр оборони Індії Дж.Фернандес, відкриваючи в Нью-Делі семінар «Один рік нашої боротьби з тероризмом: значення для індоамериканських відносин». І наголосив: дедалі більше «відчувається, що антидержавні та деякі дезінформаційні елементи одержують підтримку з Вашингтона D.C.». А Пакистан уже давно, хоча і певною мірою (морально, коштами і в дипломатичній сфері), визнає свою підтримку терористичної діяльності в Пенджабі та Джамму і Кашмірі [4].

У 2005 р. виявилися нові ознаки терористичних акцій в Індії. Нагадаємо, що найбільший терористичний акт, який стався в Делі 29 жовтня, засвідчив:

· об’єктами нападів замість традиційних символів влади (правоохоронних органів), як було раніше, ставали пересічні індійці та представники західних країн;

· тенденцію до об’єднання ресурсів різних екстремістських угруповань та проведення ними спільних терористичних атак на території Індії;

· виникнення так званого економічного тероризму — тобто здійснення (загроза здійснення) терористичних актів в економічних центрах Індії (насамперед у Бангалорі, Хайдерабаді тощо — центрах розвитку високих технологій).

Того таки року було змінено акценти щодо зовнішніх загроз: у щорічній доповіді індійського міністерства оборони зазначено, що найбільш реальна загроза країні тепер походить з території Бангладеш. Нині участь в урядовій коаліції в Бангладеш бере партія Джамат-і-Ісламі, яка підтримує прямі зв’язки з партією Джамат та іншими проісламськими партіями й організаціями в Пакистані. З густозаселеної і бідної мусульманської Бангладеш до Індії перемістилося багато біженців і трудових мігрантів, що створює соціальну напруженість в суміжних штатах. Сама Бангладеш і суміжні індійські штати стали базою осередків небезпечних екстремістських організацій Джаіш-і-Мохамед та Лашкар-і-Тойба, які здійснюють свої акції на теренах Індії. Як відомо, ці угруповання активніше контактують з Саудівською Аравією, аніж з Пакистаном [5].

Енергетична безпека — інший важливий напрям забезпечення національної безпеки Індії. У лютому та листопаді 2005 р. в Нью-Делі на форумах азійських виробників та споживачів нафтогазової продукції міністр нафтової промисловості і газу Індії висловив ініціативу створення паназійської енергетичної системи, центром якої стала б сама Індія. Окрім забезпечення тривалого розвитку азійського регіону, нафтогазова мережа має «покласти край західному домінуванню». Довжина мережі становитиме понад 20 тис. кілометрів, загальні капіталовкладення в її будівництво сягнуть 22,5 млрд доларів США. Азійська енергетична система має об’єднати такі країни, як Росія, Японія, Республіка Корея, Китай, Індія, Таїланд, М’янма, Бангладеш, Пакистан, Іран та країни Центральної Азії [6].

Хоча є попереднє схвалення з боку учасників форумів, нині ця ідея перебуває на етапі обговорення. Однак сама пропозиція є вчасною і слушною з огляду, як на довготривалі безуспішні спроби базованих у США компаній побудувати трансафганський трубопровід (ТАР), так і на невдалі спроби Китаю відігравати вирішальну роль в азійському трубопровідному господарстві.

За таких обставин Індія почала самостійно домовлятися з урядами М’янми і Бангладеш про будівництво газопроводів, котрі у перспективі з’єднаються із трубами від Індонезії до Росії.

Однак діє і Китай, зокрема, 2005 р. він намагався викупити базовану США корпорацію «Юнокаль», та її у закритих торгах перевикупила також базована у США «Шеврон-Тексако», проте без помітного прогресу в будівництві нових трубопроводів. У січні 2005 р. прем’єр-міністр Індії дав доручення міністерству нафти і природного газу провести переговори з Іраном, М’янмою і Бангладеш з питань будівництва трубопроводів для постачання природного газу з цих країн. Тоді само в січні Індія досягнула попередньої домовленості з М’янмою та Бангладеш про співробітництво в постачанні енергоресурсів. Та у січні 2006 р. уряд М’янми прямо заявив про те, що в енергетичній сфері планує співпрацювати лише з Китаєм, який є стратегічним конкурентом Індії в Азійському регіоні [7].

Нині індійці настійливо лобіюють проект будівництва газопроводу Іран-Пакистан-Індія. У червні 2005 р. країна підписала угоду з Іраном про постачання скрапленого природного газу на суму 22 млрд доларів, яке мають розпочати у 2009 р. і триватиме воно 25 років. Іран постачатиме 5 млн тонн скрапленого газу щороку (передбачається також можливість збільшення обсягів постачання з 5 до 7,5 млн тонн у 2011 р.). Розглядають два варіанти його постачання до Індії: спеціалізованими суднами (газовозами, хімовозами), а також через майбутній трубопровід Іран-Пакистан-Індія. Тож паралельно проводили переговори про будівництво газопроводу Індія-Іран, Індія-Пакистан, Іран-Пакистан (завдовжки 2,775 км, вартість проекту майже 4 млрд доларів) [8]. У березні 2006 р. в Тегерані відбулася перша спільна зустріч міністрів нафтогазової промисловості трьох країн, на якій тривало опрацювання питань реалізації цього проекту.

Однак серйозною перешкодою для його реалізації залишається негативна реакція з боку США, а також загострення ситуації, пов’язаної з ядерною програмою Ірану. Звичайно, індійці зважають на те, що серйозною перешкодою у здійсненні трубопровідних проектів залишається негативна реакція з боку США. Америка заявляє про можливість застосування економічних санкцій проти Пакистану та Індії як порушників закону США щодо санкцій проти Ірану і Лівії від 1996 р. — цей американський закон забороняє будь-кому в світі інвестувати у нафтовий сектор Ірану більш як 20 млн доларів. Потрібно взяти до уваги і те, що самі США лобіюють будівництво газопроводу Туркменистан-Афганістан-Пакистан-Індія (ТАП), що є конкурентом індійським проектам.

Для України ТАП — не кращий варіант, адже він позбавить нашу державу дешевого туркменського газу. Отже, індійський уряд розробляє енергетичну концепцію, що збігається з інтересами України — тому в питаннях постачання українських труб великого діаметра, залучення українських будівельників, інженерів і монтажників Україні варто ініціювати переговори саме з Індією.

Реалізувати американський проект ТАП розпочали давно: спочатку (ще за часів перебудови в СРСР) до нього намагалися залучити моджахедів, а потім уряд Карзаї. І хоча на території Афганістану ще з 1990 р. будували трубу, 1997 р. збройні сили США під час ракетних ударів начебто по резиденції Усами бен Ладена вивели з ладу вже готову ділянку цього газопроводу — і ще не один раз до і після того траплялися подібні казуси.