Сторінка
2

Прикладні проблеми політичної психології

л. Аналіз всієї можливої статистичної інформації дає додаткові можливості дослідження великих груп. Ще один метод п.п. – вивчення документів. Він включає аналіз офіційних матеріалів, стенограм засідань парламенту, програм партій, звітів про офіційні переговори і т.д. 4) Методи дослідження політичних ?-ї мас. При вивченні масових спільнот роль відіграє метод спостереження. Коли мова йде про стихійну поведінку натовпу, інших методів дослідження в режимі реального часу практично просто не існує. Вивчення „зібраної” (наперед оголошені мітинги, демонстрації) чи „незібраної” публіки включає фоно- і відео-запис, експертні опитування і анкетування (для „зібраної”) і масові соціологічні опитування (для „незібраної” публіки). 5) Ігрове моделювання в п.п. Крім названих вище 4 груп методів виділяють і ряд загальних політико-психологічних методів. Вони адекватні відносно більшості конкретних об’єктів. Особливу роль в п.п. відіграє експеримент який має специфічну форму ігрового моделювання. 6) Порівняльно-історичні методи. До них відносяться методи історичного опису і конкретного аналізу, періодизації і історичних аналогій, а також порівняльний, хронологічний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, прогностичний методи. Сюди ж входять методи періодизації та історичних аналогій. Порівняльно-історичні методи дають можливість вивчати політико-?-ні явища і процеси у тісному зв’язку з історичними обставинами, в яких вони виникли і діяли, а також їх якісні зміни на різних етапах розвитку. 7) Системний метод має найбільш загальне значення для політ. ?-ї. Саме він дозволяє вивчати політику як комплексний процес, виявляти на загальному фоні розвитку того чи іншого політичного явища найбільш буттєві ?-ні компоненти, прослідковувати їх взаємозалежність і вплив на політичні явища і процеси. 2. Психологічні прийоми політичного впливу. Від методів політико- ?-их досліджень ми переходимо до розгляду прийомів, які знаходяться на грані прямого втручання ?-ї в політику. Боротьба за владу вимагає від політиків бути висококласними практичними психологами. Проаналізуємо п-ди політичних дій (впливів), що базуються на прикладному застосуванні ?-ї. Не будемо брати загальновідомі компоненти політики – вироблення і прийняття рішень, переконання людей, організацію виконання рішень і т.д. Вони добре відомі. Закцентуємо увагу на досить скритих політичних феноменах. Політична інтрига – складний, заплутаний, інколи загадковий збіг обставин, який веде до погано прогнозованих для буденної свідомості, як правило несподіваних наслідків. Зовнішньо, феноменологічно, така інтрига являє собою з’єднання в часі і просторі декількох різнопорядкових політичних подій і процесів, які породжують якісно новий напрямок розвитку політичної ситуації. Внутрішньо, з точки зору механізмів, інтрига є наслідком цілеспрямованих зусиль, політико-?-ї гри політичних сил і (чи окремих політичних діячів, які спрямовують події до потрібних результатів в умовах ніби розвиток цих подій спонтанний, несподіваний, самовільний). Найбільш виразно ці механізми інтриги проявляються в такій її різновидності як політичний заколот. Значно рідше інтрига є наслідком дійсно випадкового збігу обставин – в цьому випадку вона являє собою таку гру політичного випадку, наслідками якої можуть скористатися самі несподівані сили і фігури. Цілеспрямована інтрига являє собою досить тривалий процес який містить 3 компоненти. По-перше, це зав’язка – поява задуму, цілі, ідеї інтриги. По-друге, кульмінація – виникнення критичної ситуації, що містить максимум заплутаності і одночасно підготовку умов для досягнення поставлених цілей. По-третє, вирішення – досягнення ініціаторами інтриги мети, що скрита для більшості. Розрізняють короткочасні та довготривалі інтриги . Політична інтрига може носити як внутрішньо- так і зовнішньополітичний характер (визначається цілями). Зрозуміло, політичні інтриги носять елітарний, верхів очний характер і погано співвідносяться з інтересами народних мас. Єдиний засіб проти – махінацій, демократизація і широка гласність політичного життя . Політична змова. Поняття політична змова означає таємну згоду (угоду, договір) декількох осіб, що виступають в індивідуальній якості чи в якості лідерів політичних сил, про спільні дії проти когось чи рідше чогось для досягнення певних політичних цілей. Зговір – особливий різновид інтриги, який відрізняється максимально можливою конспіративністю. Змова завжди спрямована „проти”, а не „за”. Політична мімікрія. Від англ. – „наслідування”. У поширеному до недавнього часу вітчизняному трактуванні мімікрією вважалось „безпринципне пристосування” до оточуючого соціально-політичного середовища і умов життя, що склались заради досягнення якоїсь вигоди. В аналітичному розумінні політична мімікрія означає складний комплекс захисних мір і пристосувань соціально-політичного характеру, який дозволяє вижити і зберегтись тим соціальним групам, сила, прошаркам, для яких у суспільстві виникли нестерпні умови життя і дяльності. (Наприклад, представники правлячих колись класів). Провокація (від лат. виклик) – спонукання окремих осіб, груп, організацій і навіть мас до дій, які спричинять тяжкі наслідки для них. Іноді – зрадницькі дії, що здійснюються агентами поліції чи спецслужб, спрямованих на дискредитацію тих чи інших особистостей, груп, організацій, партій. Інший зміст провокації в тому, що вона є інструментом впливу на свідомість і поведінку людей, що спонукає їх до прийняття вигідних провокатору рішень. Містифікація (від грец. mystes – той, що знає таємниці і від лат. facere – робити) – спланований обман при допомозі різноманітних засобів. В масових масштабах – за допомогою пропаганди та агітації тих чи інших дій. Наприклад, містична історія Жанни д’Арк, у подальшому містика – політико-психологічний прийом – введення противника в оману. Є ще цілий ряд інших ?-их прийомів політичних дій, блеф, шантаж, ?-на війна, „спецпропоганда”. Являючи собою різні явища, вони мають вихідну ?-ну структуру. Це ті сфери політики, які як правило залишаються глибоко в тіні через свою „ненормативність” непроглядність. Тим не менше вони є досить ефективними. 3. Політичне консультування. Зростання ролі психологів в політиці пов’язане з тим, що політика все більше стає віртуальною. Статус лідерів часто визначається не їх реальними досягненнями (змінами в житті, прийняттям нових законів, реалізацією програм і т.д.), а тим враженням, яке в