Сторінка
4

Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

Після проголошення незалежності України і підтвердження цього акту Всеукраїнським референдумом почалася розбудова незалежної держави – України. Головними завданнями цього процесу були:

§ творення власної суверенної держави;

§ демонтаж тоталітарних структур;

§ становлення багатопартійності;

§ перетворення централізованої державної економіки на багатоукладну ринкову економіку;

§ національне відродження;

§ утвердження України як повноправного суб’єкта міжнародного права.[9]

Саме останнє завдання я б хотіла детальніше розглянути. Адже шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Уже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада і Польща, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія і Литва, 5 грудня – Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.

25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і отримання гарантій нерозповсюдження ядерної зброї Україну визнали США. Протягом грудня 1991 р., що став місяцем визнання України, її незалежність визнали загалом 68 держав, а у 1992 р., – ще 64.

Можна НАГОЛОСИТИ НА ТОМУ, ЯК ВИЗНАВАЛИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ!!!

Перед українською зовнішньою політикою постали такі основні завдання:

§ вибір пріоритетів зовнішньополітичних і стратегічних партнерів;

§ налагодження дипломатичних відносин із тими 132 державами, які визнали Україну, утворення власного дипломатичного корпусу, розгортання мережі посольств;

§ активне проведення зовнішньоекономічної діяльності;

§ розв’язання проблеми ядерної зброї.

Уряд України і Верховна Рада одразу ж заявили, що зовнішня політика України носить відкритий характер і здійснюється на основі принципів взаємодопомоги, рівноправності та невтручання у внутрішні справи інших країн. Вона не висуває жодних територіальних претензій до інших країн і не визнає жодних претензій до себе. Засади її зовнішньої політики ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.

Одним з найважливіших напрямків української зовнішньої політики є відносини із тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз об’єднуються в СНД. Вони ґрунтуються на спільній багатовіковій історії, міжетнічних зв’язках, економічних взаємозв’язках і певній взаємозалежності, яка виникла і багато в чому ще існує в рамках колишнього єдиного народногосподарського комплексу.

Отже, український народ втілив у життя свою віковічну мрію: створив незалежну соборну державу Україну. Референдум 1 грудня 1991 року, підтримавши Акт проголошення державної незалежності, схвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 р., відкрив шлях до розбудови української державності. Україна визнана більшістю держав світового співтовариства, установлено її кордони, створено національні Збройні Сили, Служба безпеки, прикордонну та митну служби. Попри всі труднощі формується національна економіка, кредитна та фінансова системи.

2.2 Загальна характеристика

Одним з важливих напрямків становлення і функціонування незалежної України є активна міжнародна діяльність. Україна дуже швидко виявилася на перехресті інтересів світової політики. Про це свідчить масове визнання її незалежності багатьма державами.

Стратегічною метою для України є інтеграція в європейські структури і поглиблення трансатлантичної співдружності. Наша країна активізує свою роботу з веденням переговорів про утворення зони вільної торгівлі з ЄС, досягненні статусу «особливого партнерства» у відносинах з НАТО, наданні статусу асоційованого партнера в Західноєвропейському Союзі. У липні 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. При відвідуванні Києва Генеральний секретар НАТО X. Солана відзначив активну участь України в рамках програми «Партнерство заради миру»[10].

Україна, як незалежна і суверенна держава, чітко визначила свої зовнішньополітичні пріоритети. Усвідомлюючи свою приналежність і до західної, і до східної цивілізації., Україна, разом з тим, дотримує не прозахідної і не просхідної, а проукраїнської орієнтації, при цьому першорядна увага приділяється формуванню відносин із сусідніми країнами - колишніми республіками СРСР.

Наша країна віддає перевагу двостороннім взаємовигідним відносинам із країнами СНД, не особливо покладаючись на аморфні структури Співдружності. Керівники України завжди підкреслюють, що розвиток двосторонніх відносин ні в якій мірі не спрямовано проти третіх країн.[11]

Різноманітні історичні, політичні, економічні зв'язки, залежність української економіки від російських енергоносіїв, російського ринку збуту промислових товарів, проблема базування російського Чорноморського флоту в Севастополі висувають на перший план україно-російське співробітництво.

У травні 1997 р. Росія й Україна підписали повномасштабний договір, у якому вони оголосили себе «стратегічними партнерами», а в лютому 1998 р. сторони підписали договір про економічне співробітництво. Наприкінці 1998 р. Держдума Росії слідом за Верховною Радою ратифікувала договір, однак, Рада Федерації відклала цю процедуру на невизначений час: договір був ратифікований Радою Федерації лише в середині лютого 1999 р.

Окремі російські політики, у тому числі мер м. Москви Ю. Лужков украй негативно відносилися до цього договору. Вони не визнавали за Україною право на Крим і м. Севастополь, вважали їх російськими територіями і погоджували ратифікацію найважливішого документа з передачею Криму під юрисдикцію Російської Федерації.

Разом з тим, стає очевидним, що економічне співробітництво і міжрегіональні зв'язки з Росією відповідають інтересам обох держав, особливо в умовах економічної кризи. Саме економічні проблеми є сьогодні головними в російсько-українських відносинах.[12]

Традиційно дружні відносини поєднують Україну і Республіку Молдова. У ході першого офіційного візиту Президента України Л.Д. Кучми в Кишинів 11-12 березня 1997 р. були підписані важливі документи: Декларація про основні принципи митного союзу України і Молдови, угода про співробітництво прикордонних областей і адміністративно-територіальних одиниць. Україна виступила разом з Росією гарантом при вирішенні конфлікту в Наддністрянщині, підписавши Меморандум про врегулювання відносин між Республікою Молдова і Придністровська Республіка.[13]

Також сусідські відносини панують у співробітництві України і Білорусії. 13 травня 1997 р. в Києві між президентами України і Білорусії Л.Д. Кучмою й А.Г. Лукашенко були підписані Договір про державний кордон, а також Угода про співробітництво прикордонних областей, Договір про спільні дії по мінімізації і подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи.