Сторінка
8

Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

З обранням у 1999 р. Президентом СР Рудольфа Шустера - щирого поборника зміцнення словацько-українського співробітництва - ці відносини відчутно активізувалися і увійшли в якісно новий етап розвитку. При цьому варто зазначити, що діалог між українським президентом і його словацьким колегою - Р. Шустером – має справді продуктивний характер. Зокрема, глава Словацької держави постійно надавав політичну підтримку Україні в її євроінтеграційних планах, розвитку зв'язків із загальноєвропейськими інституціями і трансатлантичними структурами.

Звичайно, основну практичну координуючу роль у формуванні системи міждержавних відносин України і Словаччини в 1990-ті роки мають відігравати міністерства закордонних справ. На підготовчому та першому етапах співробітництва вони ефективно впоралися і з організацією політичного діалогу між двома державами, координацією їх дій на міжнародній арені, і зі створенням механізмів постійної взаємодії державних структур різного рівня.

Для цього міністерства закордонних справ України і СР застосовували методи регулярних консультацій, попереднього з'ясування і узгодження позицій, організації візитів і переговорів глав та відповідальних працівників зовнішньополітичних відомств тощо. Чимало було зроблено міністерствами закордонних справ двох країн у 1990-ті роки і для формування договірно-правової бази українсько-словацьких міждержавних відносин. Як уже зазначалося, упродовж 1990-х років створено широку договірно-правову базу українсько-словацького міждержавного співробітництва, яку становлять понад 100 двосторонніх міжнародно-правових документів. Але з деяких питань дво- і багатосторонньої взаємодії координуюча спільна робота зовнішньополітичних відомств, особливо в другій половині 1990-х років виявилася недостатньою. Методами превентивної дипломатії цілком можна було запобігти виникнення проблем щодо українсько-словацького суперництва за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН в 1999 р. [22]

У другій половині 1990-х років Україна і Словаччина створили ще один - майже унікальний механізм міждержавного співробітництва. У січні 1996 р. у Високих Татрах - на Штрбському Плесі було започатковано проведення переговорів і спільних засідань кабінетів міністрів двох країн. Чергове двостороннє спільне міжурядове засідання відбулося в березні 1997 р. в Ужгороді. Така форма прямих переговорів прем'єрів і членів кабінетів міністрів двох держав давала змогу оперативно визначити вузлові питання подальшого розвитку українсько-словацького співробітництва і оперативно погодити конкретні заходи для зняття бар'єрів на шляху розвитку співпраці у всіх галузях. Аналогічного виду міжурядової взаємодії ні Україна, ні СР не мали і не мають із жодною з країн Центральної та Східної Європи. На жаль, у подальшому практика переговорів і спільних засідань урядів України та Словаччини не була продовжена.

Отже, і Україна, і Словаччина пройшли на зламі другого і третього тисячоліть мирний шлях здобуття суверенітету та розбудови держави. На відміну від багатьох постсоціалістичних країн, за роки новітньої національно-державної незалежності вони уникли загрози вибуху відкритих (або й кривавих) політичних, соціальних, етнічних та інших конфліктів, що свідчить про витримку, мудрість і толерантність українського і словацького народів. Цим підтверджується і здатність їх державно-політичного представництва і національних політичних, економічних, культурних та інших еліт і суспільства в цілому вести постійний відкритий діалог з пошуку компромісу для досягнення злагоди в інтересах поступального розвитку нації і держави. З огляду навіть на це, Україна і Словаччина залишаються цивілізованими демократіями, невід'ємною частиною Нової Європи.

ВИСНОВОК РОЗДІЛУ ВІДСУТНІЙ

Висновок

МАЄ ВІДПОВІДАТИ ЗАВДАННЯМ, ЯК ЇХ БУЛО РЕАЛІЗОВАНО І ВІДПОВІДАТИ ВИСНОВКАМ ПІСЛЯ РОЗДІЛІВ, АЛЕ НЕ ПОВТОРЮВАТИ ЇХ ДОСЛІВНО!!!!!!!!!

Правові засади включення України в міжнародні стосунки як повноцінного рівноправного суб’єкта були закладені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Декларація розкрила зміст діяльності України як суб’єкта міжнародного права, визнала приорітет норм міжнародного права перед нормами національного права. Вперше було проголошено, що відносини України з іншими радянськими республіками ще існуючого тоді СРСР будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Це вже були перші спроби політичного співробітництва України.

Якщо ж брати до уваги географічне положення, то звичайно, що основна зовнішньополітична діяльність нашої країни спрямовувалося на налагодження політичних відносин з країнами-сусідами, до яких і належать країни Центрально-Східної Європи.

У результаті опрацювання матеріалів даної теми, я визначила особливості розвитку Української держави і її місце на міжнародній арені, а також пріоритетні напрямки ВКАЗАТИ, ЯКІ ПРІОРИТЕТНІ, ЯКЩО ЦЕ ДОСЛІДЖЕНО зовнішньополітичної діяльності України протягом 1990-х рр., дослідила залежність України від посткомуністичних країн, прослідкувала розвиток країн Центрально-Східної Європи у порівнянні з Україною, дала загальну характеристику політичного співробітництва України і визначити роль України на східноєвропейському просторі і проаналізувала відносини України з декількома країнами Центрально-Східної ЄвропиЯКИМИ, В ЧОМУ ОСОБЛИВОСТІ ПО 1-3 РЕЧЕННЯ. Тобто виконала всі завдання, що були поставлені на початку роботи.

Отже, робота описує політичне становище України в кінці XX ст., а також її співробітництво з країнами посткомуністичного простору і роль нашої держави на міжнародній арені, а саме в Центрально-Східній Європі.

Список використаних джерел та літератури:

1. Акт проголошення незалежностіУкраїни від 24 серпня 1991 року.

2. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», прийнятий 31 травня 1997 р.-К.-1998р.

Гаврилишин Б. Україна і Росія у світовому контексті // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – №10 – С. 3-7.

3. Дещинський Л. Є. Міжнародні відносини України: Історія і сучасність. 2. – Львів: Бескиди Біт, 2004. – 320 с.

5. Енциклопедія українознавства. Словникова частина: у 4-х т. / Гол. ред. В.Кубійович. - Париж; Нью-Йорк: Молоде життя. 1988-1996. – 560 с. ВКАЗАТИ, ЯКИЙ ТОМ ВИКОРИСТОВУВАВСЯ

6. Зовнішня політика України в умовах глобалізації 1991-2003: Анотована історична хроніка міжнародних відносин – К.: Генеза, 2004. – 616 с.

7. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – 488 с.