Сторінка
3

Нато

5 червня 1947 г. Маршал висловив в Гарварді основні напрями економічного плану, покликаного “допомогти європейцям знову знайти економічне здоров'я, без якого неможливі ні стабільність, ні мир”. До початку 1948 г. європейці відгукнулися на пропозиції, що містилися в плані Маршалла, по наданню широкомасштабної допомоги, висунувши доповнюючі їх плани самостійного розвитку і взаємодопомоги. Від самих витоків європейської інтеграції, відразу після закінчення війни, політичні діячі і керівники європейських країн почали просувати ідею оборонно-політичного союзу в Західній Європі.

Цілий ряд тривожних політичних подій в 1947-1949 рр. ще більше загострив обстановку. До них відносяться прямі загрози суверенітету Норвегії, Греції, Туреччини і інших західноєвропейських країн, а також переворот в Чехословакії. В червні 1948 г. Радянський Союз блокував доступ союзників до розділеного на окупаційні зони Берліна, що привело до використовування союзниками Берлінського повітряного моста для доставки гуманітарних вантажів транспортними літаками.

Стало очевидне, що закликами до дотримання Радянським Союзом статуту ООН і міжнародних домовленостей, досягнутих в кінці війни, не вдасться гарантувати національного суверенітету і незалежності демократичних держав, що зіткнулися із загрозою зовнішньої агресії або внутрішньої підривної діяльності. Введення недемократичних форм правління і придушення активної опозиції, знехтування основних прав людини, цивільних прав і свобод в багатьох країнах Центральної і Східної Європи, а також збереження і нарощування Радянським Союзом свого власного військового пристрою, викликали нові побоювання з боку Європейців.

Підписанням в березні 1948 г. Брюссельського договору п'ять західноєвропейських країн - Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство і Франції - рішуче продемонстрували свій намір створити загальну систему оборони і укріпити вої зв'язки так, щоб мати нагоду протистояти ідеологічній і військовій загрозі своєї безпеки.

Потім послідували переговори із Сполученими Штатами і Канадою з питання про створення Північноатлантичного альянсу, заснованого на гарантіях безпеки і взаємних зобов'язаннях між Європою і північною Америкою. Держави, що підписали Брюссельський договір, запропонували Данію, Ісландії, Італії, Норвегії і Португалії стати учасниками цього процесу. Згадані переговори завершилися підписанням 4 квітня 1949 г. Північноатлантичного договору, що вводить в дію систему загальної безпеки, заснованої на партнерстві вказані 12 країн. В 1952 г. до вказаного договору приєдналися Греція і Туреччина. Федеральна Республіка Німеччина в 1955 г. і Іспанія в 1982 г. вступили до альянсу.

Варшавський договір буде створений пізніше (в травні 1955 г.). У серпні 1949 року СРСР, вслід за США, створив і випробував свою ядерну бомбу. Новий 50-тий світ зустрів фактично розколовшися на дві частини. Два Берлін, дві Німеччини ГДР і ФРН - на довгі десятиліття стали символом цього протистояння.

У кінці березня 1953 г. у ряді країн Східної Європи позначилися ознаки масової незадоволеності. Пройшли страйки і демонстрації в Чехословакії, загострилася ситуація в Угорщині. Найсерйозніші виступи пройшли в червні 1953 г. у ГДР, де страйки і демонстрації, викликані погіршенням рівня життя населення, привели країну на грань загального страйку. Робочі виступи були пригнічені поліцією ГДР.

У червні 1953 г. Радянський Союз схвалив напад Північної Кореї на Південну, що спонукало Північноатлантичний альянс на адекватне реагування. Побоюючись, що Корейська війна є прелюдією до радянського нападу на Західну Німеччину, лідери країн-членів НАТО трансформували альянс у військову організацію з єдиною командною структурою і утворили верховне головнокомандування об'єднаними озброєними силами (ОВС) в Європі і на Атлантиці.

Після ухвалення ФРН в НАТО на противагу цьому блоку 14 червня 1955 г. була створена Організація Варшавського Договору (ОВД) як військово-політичне об'єднання всіх соцстран Східної Європи, окрім Югославії.

Але Західна Європа не хотіла бути заручницею, нейтральною смугою в протистоянні між СРСР і США. Тому в жовтні 1956 г. Угорщина поставила СРСР в популярність про бажання вийти з Варшавського договору і оголосити про нейтральну позицію по відношенню як на схід, так і на захід. У відповідь на це 31 жовтня Радянський Союз вів свої танки до Будапешта, введення танків з'явилося грубим втручанням СРСР. На вулицях розгорілися бої, в ході яких загинуло багато громадян Угорщини. 5 листопаду всі виступи за демократичні свободи були жорстко пригнічені радянськими військами. Керівництво СРСР було готове застосувати озброєну силу і для наведення “ладу” в Польщі, де в тому ж році проходили народні хвилювання. Але тут вдалося понизити напруження пристрастей мирними засобами.

Особливу позицію в “соціалістичному таборі” зайняла Румунія, яка більше інших країн Східної Європи випробувала потреба в національному твердженні. В 1958 г. вона добилася висновку радянських військ з своєї території і відмовила підтримувати дйствія керівництво СРСР. Все це свідчило про початок розколу “соціалістичного табору”.

У 1959 г. знов вибухнула Берлінська криза. І тоді східно-німецькі війська 12 серпня 1961 г. звели в одну ніч стіну навкруги Західного Берліна і встановили контрольно-пропускні пункти на межі. Будівництво стіни викликало ще більшу напругу, що спричинило за собою масовий результат людей з радянського сектора Берліна. Незабаром біля Бранденбургськіх воріт, у головних пропускних пунктів, концентрувалися радянські і американські танки. Радянсько-американське танкове протистояння закінчилося відведенням радянських танків від командно-пропускних пунктів.

Розгортання на Кубі радянських наступальних ракет наступного року стало подією, яка трохи не розпалила глобальну катастрофу. Висновок радянських ракет з Куби, американських - з Туреччини і зобов'язання США не пребегать до яких-небудь дій проти Куби дозволили запобігти конфлікту.

Європу в середині 60-их захлеснули антивійськові демонстрації. 21 серпня 1968 г. Радянський Союз ввів свої танки до Праги “празька весна”, це була агресивна акція проти суверенної країни. Цього дня мир вступив в нову історичну епоху краху радянської ідеології, епоху остаточного заходу СРСР. Уряди швидко забувають свої помилки, але у народів довга пам'ять. В Угорщині і Чехословакії виросло декілька поколінь твердо знаючих, що від СРСР виходить загроза. В 1981 г. Польща уникнула національного приниження бути покараної за бажання свободи, за пошук власного світового шляху.

Після того, як 1 вересня 1983 г. радянські винищувачі збили літак “Боїнг” південнокорейської авіакомпанії з 269 пасажирами на борту, світова громадська думка відвернулася від СРСР. Зовнішня політика Радянського Союзу зайшла в безвихідь.