Сторінка
2

Нато

Військовий аспект

НАТО є політичним альянсом 19-ти країн і, отже, виконує найважливішу політичну роль. Військовий комітет, який є найвищим військовим органом Північноатлантичного альянсу, завідує військовою структурою НАТО, а її політичне керівництво доручено Північноатлантичній раді, Комітету планування оборони і Групі ядерного планування.

Озброєні сили НАТО - це багатонаціональний контингент, який сформований з військ надаються державами НАТО на добровільній основі. Озброєні сили НАТО забезпечують безпеку держав-членів, беруть участь в підтримці стабільності, миру і рівноваги в Європі, а також в кризовому врегулюванні і, нарешті, забезпечують оборону стратегічної зони альянсу, яку охоплює Північноатлантичний договір.

У даний час відбувається перетворення структури військового командування НАТО відповідно до нової стратегічної обстановки. Структура підлеглих командувань буде перетворена так, щоб реорганізувати озброєні сили НАТО відповідно до вимог нової стратегічної концепції альянсу.

Економічне співробітництво

Основа економічного співробітництва в рамках Північноатлантичного альянсу обумовлена Статтею 2 Північноатлантичного договору. Економічними питаннями співпраці займається економічний комітет НАТО. Аналіз і сумісна оцінка пов'язаного з безпекою економічного розвитку включає такі питання, як зіставлення військових витрат, тенденції розвитку військової промисловості, наявність ресурсів для реалізації планів в області оборони, торгівля військовою технікою в рамках НАТО, а також економічне співробітництво і взаємодопомога країн-членів.

Розвиваючи економічне співробітництво в рамках Північноатлантичного альянсу, його країни-члени виходять з того, що політична співпраця і конфлікти в економічній області несумісні. Це привело до тому, що уряди країн НАТО стали надавати допомоги менш процвітаючим членам НАТО за допомогою розвитку великомасштабних програм допомоги, виконуваних через інші організації, включаючи Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Специфічні економічні проблеми і перспективи розвитку цих країн як і раніше залишаються в центрі уваги Північноатлантичного альянсу.

Рада Євроатлантичного партнерства

Рада Євроатлантичного партнерства (СЕАП) була утворена міністрами закордонних справ країн-членів НАТО після зустрічі в Синтре, Португалія, 30 травня 1997 року. СЕАП - це сумісний механізм, який забезпечує основу для проведення консультацій з політичних питань, проблем безпеки і співпраці між НАТО і її партнерами. Теми для обговорення диктуються розвитком подій в сферах політики і безпеки: врегулювання криз; регіональні питання; питання контролю над озброєннями; готовність до черезвичайним ситуацій і стихійних бід; ядерна безпека; екологічні питання, наукова співпраця; питання, що відносяться до операцій по підтримці миру.

Якщо повноваження Північноатлантичної ради обумовлюються договірними відносинами між країнами-членами НАТО, то Рада Євроатлантичного партнерства є форумом для проведення консультацій, діалогу і розвитку співпраці в області політики і безпеки. Засідання СЕАП проводяться двічі в рік на рівні міністрів закордонних справ і на рівні міністрів оборони, а також щомісячно на рівні послів в Брюсселі. СЕАП став важливою частиною архітектури європейської безпеки.

Держави-учасники ОБСЄ, які можуть і готові прийняти принципи і цілі СЕАП, можуть стати її членами шляхом приєднання до програми ПРМ.

Політичні консультації

Розробка і реалізація політики альянсу 19-ти незалежних суверенних держав вимагає, щоб уряди всіх вхідних в нього країн мали вичерпну інформацію про загальну політику і наміри щодо один одного, а також про міркування, якими ці країни керуються при виборі свого політичного курсу і підготовці своїх планів. Тому виникає необхідність проведення регулярних консультацій.

Потреба в консультаціях не обмежується політичними темами. Консультації в рамках Північноатлантичного альянсу відрізняються різноманіттям форм. Проста з них є звичним обміном думками і інформацією. На наступному рівні консультації набувають форму повідомлень про заходи або рішення, що зачіпають інтереси союзників.

Консультації можуть проходити у формі повідомлень про майбутні заходи або рішення урядів, а також у формі обговорення з метою досягнення консенсусу. Вищою формою консультацій є надання країнам НАТО можливості досягнення взаємоприйнятних домовленостей з приводу колективних рішень і дій Північноатлантичного альянсу в цілому.

Подолання криз

Всі країни НАТО є повноправними учасниками політичної співпраці і мають рівні зобов'язання за Північноатлантичним договором. Серед них не останню роль виконує зобов'язання, згодне Статті 5 згаданого договору. Воно символізує неподільність їх безпеки, що полягає в тому, що напад на одну або декількох з них розглядається як напад на всіх.

У періоди напруженості і криз консультації між країнами НАТО набувають особливого значення. В подібних обставинах швидке ухвалення рішень залежить від негайного налагодження постійних консультацій між урядами країн-членів НАТО.

Основними форумами НАТО для проведення необхідних інтенсивних консультацій є Північноатлантична рада і Комітет військового планування. Відповідна практика і процедури є заходами Північноатлантичного альянсу щодо подолання криз. Сумісно з країнами і головнокомандуючими НАТО регулярно проводяться сумісні навчання по перевірці і розробці методів дозволу криз, семінари, брифінги, а також учбові курси.

Історичний огляд.

Берлін, 1945 г. На ще теплих руїнах напівзруйнованої Європи, здавалося, що війни не буде ніколи. До початку нової конфронтації залишалося 4 роки. На той, що відбувся з 4 по 11 лютого ялтинської конференції Черчиль і Рузвельт віддали Сталіну половину Європи, фактично визнавши його право вирішувати долі народів звільнених червоною армією. Англія і США усвідомили свою помилку лише тоді, коли Сталін схотів більшого і конфронтація стала неминуча. Зрозуміло, політики розуміли, що із закінченням Другої світової війни основне питання “Хто управлятиме миром?” і “Яка система ефективніша?” не вирішений і розв'язуватися він буде всі подальші роки. З'ясувалося, що колишні союзники абсолютно по різному уявляють собі принципи організації життя в Європі.

26 червня 1945 г. у Сан-Франциско представниками 51-ої країни був підписаний Статут Організація Об'єднаних Націй. Метою ООН стала підтримка миру і безпеки, виходячи з принципів, які пізніше одержали назву принципів мирного співіснування. На відміну від євро-центристської Ліги Націй (1919-1939 рр.) ООН стала справді всесвітньою організацією. В Статті 51 Статуту ООН встановлюється невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну і колективну оборону. Незабаром цей Статут забезпечить правову базу для створення майбутнього Північноатлантичного альянсу.