Сторінка
3

Приватизація—як форма реорганізації. Методи приватизації, законодавче регулювання та стан приватизації в Україні. Основні напрямки реструктуризації організаційних структур на підприємствах

Описані способи приватизації не охоплюють більшість середніх та великих підприємств усіх без винятку галузей матеріальної і нематеріальної сфери. Згідно з Державними програмами приватизації останніх років, такі підприєм­ства (вартість основних засобів яких перевищує 1000 тис. грн.) зазвичай приватизуються способом продажу акцій відкритих акціонерних товариств.

Такий самий порядок приватизації поширюється на порівняно невеликі підпри­ємства, вар-тість основних засобів яких не виходить за межі, про які йшлося вище, якщо законодавством перед­бачено для них саме такий спосіб приватизації. Міністерства, відомства, інші органи дер-жавного управління, у підпорядкуванні яких є державні підприєм­ства, разом з Фондом держав-ного майна України здій­снюють підготовку до їх приватизації. Вона передбачає аналіз фінансо-вогосподарської діяльності підприємства з міркувань доцільності приватизації, вибір способу прива­тизації, вивчення попиту на придбання підприємства серед потенційних покупців, можли-вість виокремлення зі складу підприємства структурних підрозділів, які можуть функціонувати як окремі підприємства, виявлення державного майна та інших активів, які не підлягають при-ва­тизації або приватизація яких недоцільна, та ін.

З моменту прийняття рішення про включення об'єкта до переліку підприємств, що підля-гають приватизації, щодо нього припиняється чинність дії Закону України "Про підприємства в Україні" у частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду майна, купівлі-продажу цінних паперів і деяких інших операцій (вони можуть відбуватися лише з дозволу органу при-ватизації).

У ході передприватизаційної підготовки підприємства може виявитися потреба реструк-туризації підприємства.

Реструктуризація підприємства — це здійснення комплексу організаційно-господарсь-ких, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на підвищення ізвести-ційної привабливості об'єкта приватизації, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефектив­ності виробництва.

Рішення про реструктуризацію затверджує Фонд дер­жавного майна України, а щодо під-приємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, такі рішення приймаються за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Реструктуризація являє собою важли­вий етап приватизації. Вона здійснюється, якщо щодо державного підприємства прий-нято рішення про привати­зацію і управління ним перейшло у зв'язку з цим до державного ор-гану приватизації, а також до корпоратизованих підприємств, тобто відкритих акціонерних то-ариств, 100 відсотків акцій яких належать державі.

Фінансування витрат, пов'язаних з розробкою заходів з реструктуризації, здійснюється як за рахунок самих підприємств, так і за рахунок потенційних покупців, тобто інвесторів, а також можуть здійснюватися за рахунок дер­жавних коштів, передбачених чинним законодавством.

Доленосним для української приватизації став Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні" від 29 грудня 1999 р. № 1626/99, який був виданий, як зазначалося у преамбулі, з метою сприяння здійсненню економічних реформ шляхом прискорення про­цесу приватизації майна та подальшого розвитку фондового ринку. Цей Указ визначав пріоритети діяльності Кабінету Міністрів України та Фонду держав­ного майна України щодо приватизації державного майна у 2000-2002 рр., заклавши основи Держав-ної програми приватизації на 2000-2002 рр., і зокре­ма щодо:

• прискорення темпів та забезпечення повноти приватизації середніх та великих під-

приємств на засадах гнучкого ціноутворення, спрощення процедур складання планів

приватизації таких об'єктів;

• підвищення ефективності приватизації державного майна через створен­ня механізмів

продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей;

• підвищення привабливості об'єктів приватизації, в тому числі шляхом здійснення у

встановленому порядку реструктуризації прострочених боргових зобов'язань пе-

ред бюджетами та державними цільовими фондами, за кредита­ми, наданими під дер-

жавні гарантії, або врахування таких боргових зобов'я­зань в умовах продажу об'єктів;

• створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові

інвестиційні інтереси у розвитку приватизованих підприємств;

• вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів;

• сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановлю-

ному порядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо україн­ських підпри-

ємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

• приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки

держави чи займають монопольне становище на загальнодержавно­му ринку відповід-

них товарів (робіт, послуг), інвесторами, що виробляють про­дукцію (виконують робо-

ти, надають послуги), аналогічну продукції (роботам, послугам) підприємств, що при-

ватизуються, та мають довгострокові інтереси в розвитку приватизованих підприємств,

без покладення на такого інвестора зобов'язань щодо внесення інвестицій, їх розміру

та строків (інвестиційні зобо­в'язання);

• забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств,

які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держа­ви чи займають моно-

польне становище на загальнодержавному ринку відпо­відних товарів (робіт, послуг),

та продажу акцій таких підприємств промисло­вим інвесторам єдиним пакетом;

• сприяння розвитку та структурній перебудові економіки України через підтримку не-

державних інвестицій у приватизовані підприємства;

• забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними пра­вами, що нале-

жать державі;

• сприяння подальшому розвитку фондового ринку.

2. Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосе­редньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається од-ним із ключових елементів за­гальної стратегії розвитку первинних ланок (малих, середніх і ве-ликих під­приємств, організацій) і в цілому усього суспільного вироб­ництва.

Сучасний стан Української економіки на макро- і мікрорівні характеризується де формова-ною структурою вироб­ництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу держави є його структурна повна або часткова перебудова. Останню можна здійснюва­ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек­тивної політики реструкту-ризації та санації потен­ційно конкурентно-спроможних підприємств і організацій, а з іншо­го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) не спроможних конкурувати на відповідному рівні, збиткових і збанкрутілих підприємств.

Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між передовими сучасними вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. По суті, рест­руктуризація підприємства трактується як здійснен­ня організаційно-економічних, правових, технічних захо-дів, спрямованих на зміну побудови структури підприєм­ства, всебічного управління ним, форм власності, організацій­но-правових форм, як здатність привести окремі підрозділи і усе підпри-єм­ство вцілому до фінансового оздоровлення, значно збільшити обсяг випуску конкуренто-спроможної на сучасному ринку продукції, підвищи­ти ефективність виробництв.