Сторінка
1

Інтелектуальний ресурс як потенціал розвитку підприємств зв’язку України

Розвиток (development) – незворотна спрямована закономірна зміна об'єктів, у результаті якої виникає їх новий якісний стан.

Розвиток поступальний передбачає зміни якісного стану об’єктів по висхідній, досягнення вищого рівня організації, ускладнення внутрішньої структури та організації.

Телекомунікаційні технології за останні десять років зробили стрибок, порівнянний за масштабами з промисловою революцією XVIII-XIX століть. Пакетна передача даних, Інтернет, бездротовий зв'язок з вузькотехнологічних рішень перетворилися на основні механізми функціонування економіки країни загалом і кожного великого підприємства зокрема.

Відтак, управління великими суб'єктами ринку телекомунікацій має бути спрямоване на вдосконалення тих чинників, що провокують форсифікацію поступального розвитку підприємства зв’язку, більшою мірою ніж традиційно основні фактори виробництва (сировина, фінанси, робоча сила), тобто, забезпечуватимуть наростаючу капіталізацію бізнесу у тривалій перспективі. Таким чинником нині визнаний інтелект. Нагромаджені і систематизовані знання у поєднанні з аналітичними та креативними здібностями фахівців різних функціональних сфер діяльності дають змогу організації бути чутливою до вимог ринку, своєчасно виявляти тенденції у зміні споживчих преференцій, продукувати оригінальні ідеї і оперативно втілювати їх у життя.

Перетворення знань і наукової інформації в сучасних умовах у найбільш ефективні фактори виробництва обумовлюють інтерес до інтелектуальної компоненти економічного ресурсу підприємства.

Загалом, термін “ресурс” означає засоби, запаси, можливості, джерела, що витрачаються на виробництво товарів та послуг. Поняття “ресурс” тісно пов’язане з поняттям “потенціал”, яке є узагальненою характеристикою ресурсів, прив’язаною до місця та часу. Широке трактування змісту поняття “потенціал” збігається із терміном “ресурс” і відбивається у розгляді його як джерела можливостей, засобів, запасів, що можуть бути приведені в дію та використані для вирішення певних завдань та досягнення певних цілей; можливостей окремого індивіда або сукупності їх. Ресурс використовується певним чином при виробництві матеріальних та духовних благ; потенціал – більш широке поняття, можливості загалом, не залежно від їх використання у виробництві. Отже, ресурс – це реалізована можливість.

Означення ресурсу – інтелектуальний – підкреслює характер його походження, оскільки інтелект асоціюється, в першу чергу, з природною розумовою діяльністю людини, з наявністю у індивіда розумових функцій. Тобто, цей вид ресурсу є невіддільним від свого безпосереднього носія - людини.

Під індивідуальним інтелектуальним ресурсом ми розуміємо реалізовану спроможність особистості засвоювати та нагромаджувати, творити та використовувати знання, проекти, ідеї для соціально-економічного, науково-технічного, морально-правового, духовно-культурного та іншого розвитку. Ступінь реалізації інтелектуальних можливостей визначається умовами функціонування.

Інтелектуальні ресурси підприємства охоплюють сукупність сформованих та накопичених інтелектуальних і комунікативних здібностей (можливостей) працівників, які використовуються у виробничо-господарській діяльності підприємства і включають результати творчої та інтелектуальної праці співробітників, а також організаційні знання, характерні для визначеного підприємства. Інтелектуальні ресурси підприємства зростають не шляхом додавання інтелектуальних ресурсів окремих працівників, а на основі їх взаємодії та виникнення синергетичних ефектів.

Ефективна реалізація інтелектуальних можливостей забезпечує одержання додаткового прибутку, зростання ринкової вартості суб’єкта господарювання. В сучасних умовах інтелектуальні ресурси стають основою формування конкурентоспроможності підприємства. Товари, послуги, технології можуть бути репродуковані, однак, навички, досвід, інноваційні можливості персоналу, розуміння ринку, тощо є унікальними для кожного підприємства внаслідок специфічності інтелектуальних можливостей його працівників та умов їх реалізації.

Таким чином, розуміючи важливість нарощування та доцільного використання наявного інтелектуального ресурсу будь-якої організації в умовах інноваційно-орієнтованого середовища, ми можемо засвідчити переважне значення такого процесу для підприємств зв’язку України.

Об'єктивною реальністю сьогодення є широке впровадження у сфери життєдіяльності суспільства та держави сучасних інформаційних та телекомунікативних технологій, розгортання на їх основі локальних і глобальних систем та мереж, призначених для прискорення обміну інформацією та доступу до різноманітних комунікативних ресурсів. Розглядаючи рівень розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій як один з критеріїв рівня розвитку держави та інструмент інтенсифікації всіх процесів у суспільстві, Україна, як і будь-яка інша країна, зацікавлена у розвитку інформаційної інфраструктури, в тому числі й шляхом використання у всіх сферах господарської діяльності можливостей, що надаються глобальними мережами передачі даних. Інформаційні і телекомунікаційні технології, що містять у своїй основі глобальні телекомунікаційні мережі й інтелектуальні комп’ютерні системи, відкривають цілком нові можливості.

Незважаючи на брак інвестиційних ресурсів, за останні роки в Україні досягнуто значного розвитку телекомунікацій, який відбувався з урахуванням підходів, що відповідають світовим тенденціям інтеграційних процесів. Зараз практично завершено будівництво основи цифрової первинної мережі зв’язку на міжнародному та міжміському рівнях. Організовано міжнародні цифрові переходи з Росією, Білоруссю, Молдовою, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Італією, Туреччиною. На сьогодні забезпечено цифрові канали зв’язку до всіх обласних центрів України. Це дало можливість підняти питому вагу цифрових каналів зв’язку майже до 50, а на міжнародних напрямках — до 98%.