Сторінка
3

Вдосконалення організаційної структури підприємства

Ланка управління - відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління - сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послі­довність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу [4, с. 53].

Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управ­ління організацією (підприємством).

Згідно з цим визначенням основними елементами орга­нізаційної структури управління є.

1) склад та структура функцій управління;

2) кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

3) професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

4) склад самостійних структурних підрозділів;

5) кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

6) інформаційні зв'язки.

Отже, кожне з визначень вносить свій вагомий внесок у розу­міння суті організаційних структур управління підприємством (організацією). Зрозуміло, що чим досконаліша організаційна структу­ра управління, тим ефективніший вплив управління на процес вироб­ництва (надання послуг). Для цього організаційна структура повин­на відповідати певним вимогам:

1) адаптивність (здатність організаційної структури пристосовува­тися до змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі);

2) гнучкість, динамізм (здатність чітко реагувати на зміну попиту, вдосконалення технологи виробництва, появу інновацій);

3) адекватність (постійна відповідність організаційної структури параметрам керованої системи);

4) спеціалізація (функціональна замкнутість структурних підрозділів, обмеження та конкретизація сфери діяльності кожної керуючої ланки);

5) оптимальність (налагодження раціональних зв'язків між рівнями та ланками управління);

6) оперативність (недопущення безповоротних змін у керованій сис­темі за час прийняття рішення);

7) надійність (гарантованість достовірності передачі інформації);

8) економічність (відповідність витрат на утримання органів управ­ління можливостям організації);

9) простота (легкість для персоналу розуміння та пристосування до даної форми управління та участі у реалізації мети організації).

2.1 Організаційна структура управління виробництвом

На побудову організаційних структур управління впливає система факторів, яка стосується і об'єкта, і суб'єкта управління. Серед факторів є група регульованих і нерегульованих, а також таких, що виявляють безпосередній або опосередкований вплив. До найбільш вагомих факторів належать:

• розміри виробничої діяльності фірми (середня, мала, крупна);

• виробничий профіль фірми (спеціалізація на виробництві одного виду продукції або широкої номенклатури виробів різних галузей);

• характер продукції, що виробляється, та технологія її вироб­ництва (продукція видобувних чи обробних галузей, масове виробництво);

• масштаби зарубіжної діяльності і форми її здійснення (наявність дочірніх підприємств за кордоном, в т.ч. виробничих, збуто­вих тощо);

• характер об'єднання (концерн, фінансова група тощо).

Детальніше розглянемо групу факторів, що стосується управ­лінських проблем:

• співвідношення лінійної, функціональної та інших форм організації управління виробництвом;

• співвідношення централізованих і децентралізованих форм уп­равління;

• рівень спеціалізації управлінських робіт;

• філософія вищого керівництва;

залежність між кількістю підлеглих і можливостями контролю їх дій (норма керованості);

• поєднання спеціалізації процесів управління з концентрацією одно­рідних управлінських робіт;

• рівень механізації та автоматизації управлінських робіт;

• кваліфікація працівників та ефективність їх праці;

• рівень відповідності структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва.

Теорія менеджменту виділяє два класи орга­нізаційних структур управління виробництвом:

1. Бюрократичні структури.

2. Адаптивні структури.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури

характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та профе­сійними якостями.

Концепція бюрократії (від французького "бюро, канцелярія" або грецького '''влада, панування", букв. - панування канцелярії) була сформульована німецьким соціологом Максом Вебером на початку XX ст. і в ідеалі є однією з найкорисніших ідей в історії людства. Теорія М. Вебера не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації. Більшість сучасних організацій є ва­ріантами бюрократії. Причина такого тривалого та широкомасштабно­го використання бюрократичних структур полягає у тому, що їх харак­теристики ще досить добре підходять для більшості промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ (об'єктивність прийняття рішень, просування працівників на основі їх компетентності, концепція соціальної рівності тощо).

Термін "бюрократія" часто асоціюється з канцелярською тяга­ниною, безплідною діяльністю, що, звичайно, зустрічається у повсяк­денному житті. Однак першопричиною всіх цих негативних явищ є не бюрократія як така, а недоліки в реалізації правил роботи та цілей ор­ганізації, звичайні труднощі, пов'язані з розміром організації, пове­дінкою працівників. Поряд з тим, є цілий ряд наукових праць, у яких бюрократичні структури критикуються за їх нездатність до впровад­ження нововведень і відсутність достатньої мотивації персоналу, Далі ці та інші недоліки будуть розглянуті детально.

Адаптивні структури. Починаючи з 60-х років, деякі організації відчули, що зовнішні умо­ви їхньої діяльності змінювалися, проекти става­ли досить складними, технологія розвивалася так швидко, що недоліків бюрократичної організації управління стало більше, ніж переваг. Ланцюг ко­манд ставав таким довгим, що організація не мог­ла ефективно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі.

Щоб організація мала можливість реагувати на зміни середовища та застосовувати нову технологію, були розроблені адаптивні організаційні структу­ри, які можна модифікувати відповідно до змін зов­нішнього середовища та потреб самої організації.

Вони ще мають назву органічних структур. Бюрократичні структури (як різновид дивізіональних) називають механістичними (проблема розби­вається на багато дрібних, по окремих спеціаль­ностях, потім вони узгоджуються).