Сторінка
15
Святковою сорочкою у селах високогір'я до останнього часу була сорочка–“морщінка". Поряд з нею молоді жінки та дівчата носять “викроєну”.
Пазуха в “морщінках” прикрашується досить широкою вишивкою з мотивом головного орнаменту вуставок та розкиненими навколо неї ромбами. У багатьох сорочках під пазухою вишитий вазон або інша композиція з квітами, птахами та звірами.
Своєрідні особливості жіночої сорочки у населених пунктах, що межують із Закарпаттям: Ворохті, Микуличині, Яблуниці. Вуставки широкі, вишиті здебільшого хрестиками, геометричним орнаментом. У кольоровій гамі переважають червоні барви. Орнамент геометричний, складної композиції.
У післявоєнний період з'явилися сорочки з фабричного полотна, лише вишивка зроблена на домотканому полотні і вже потім нашита на готову сорочку.
Назви фрагментів вишивок указують на те, що вони запозичені у природи, тваринного світу і є специфічними лише для згаданих вище сіл: “жуки”, “курячі лапки”, “слонові”, “оленячі”. Трапляються і композиції з декоративних зображень зайчиків та оленів серед геометричних та рослинних форм. Це - явний вплив друкованих зразків.
Мотиви часто вишивають інтенсивними жовтими, оранжевими кольорами на чорному тлі, надаючи узорам цікавої декоративності, досягненої кольоровою контрастністю.
Серед надзвичайно цікавих вишивок села Микуличин зустрічаються космацькі візерунки, трактовані дещо по-іншому, ніж у Космачі: “летєчі”, “дубовий лист”, “черешневі”; в іншій кольоровій гамі — з перевагою червоних барв.
Оскільки ці села межують із Закарпаттям, то й у вишивках відчуваються впливи закарпатської народної вишивки, особливо сіл Лазішина, Кевелів, Ясіня й інших.
На Закарпатті у селах Рахівського району сорочки шили з відбіленого конопляного або льняного полотна. Вони однотипні, за винятком селища Великий Бичків. Однотипні за кроєм сорочки бувають декількох типів прикрашування.
У XVIII столітті жіночу сорочку без коміра густо збирали біля шиї, як і в інших східнослов'янських народів, а також у болгарів, словаків. На початку XIX століття уже з'явились вузенькі комірці. Тут цікаві крої сорочок з так званими “цвиколями” — клинцями під пахвами. У середині XIX століття на рукавах стали вишивати “совнівки” — ламані лінії, що творили розтягнутий ромб.
Нова жіноча сорочка мала вишитий вузенький комірець, до якого пришивали зав'язки—“ощинки”, а пізніше — перламутрові ґудзики. У другій половині XIX століття візерунки вишивали на окремих шматках тканини, які потім нашивали на сорочки.
На жіночих сорочках на Рахівшині вишивали вуставки. Святкові сорочки шиють з шовку; вуставки на них широкі, складної геометричної композиції. Щоб вишивка була “гладка”, шиють її впоперек тканини. Основний візерунок збагачується з двох сторін вузькою смужкою, угорі — поверхницею. Серед мотивів часто зустрічаються ромби з гачками на вершинах, укрупнені розетки, трикутники.
У кольоровій гамі вишивок селища Ясіня в сонячну гаму вкраплюються блакитні барви. У Рахові візерунки дещо темніші, більше в них темно-червоного кольору. Тут вишиваються також манжети та комірець. Пазуха не вишивається. Переважає техніка “хрестик”.
Особливої уваги заслуговують вишивки жіночих сорочок Чернівецької області, зокрема, села Виженка Вижницького району. Для цього села характерні святкові сорочки–“рукавівки”, прикрашені скісними смугами дрібного геометричного орнаменту. Кольорова гама вишивок — ясно-червона.
Поряд з вишивками бавовняними нитками у Вижниці носили також “рукавівки”, вишиті бісером, їх площа повністю заповнена кочільцями або квадратиками червоного кольору (вишневого). Вуставка утворена вузькими рядками узору з дрібних мотивів, між ними — рядки пацьорків, й шнурочки.
Прикро, що на сьогодні залишаються ще слабо вивченими прекрасні вишивки сорочок надпрутянських сіл та сіл Городенківського і Снятинського районів. Лише недавно почали ми комплектувати колекції одягу та інтер'єрного ткацтва з цих районів. А мистецтво покутського краю вимагає до себе посиленої уваги з боку мистецтвознавців, музейних працівників та етнографів.
Чудові вишивки білим по білому, жовтим по білому у селах Снятинщини, Вишивки цього району завжди йдуть поруч з виколюванням та циркою, що надає їм специфічного ажурного звучання.
Відголосок давніх історичних подій таїть у собі одяг села Серафинці Городенківського району, де старші жінки заплітали 10-12 кісочок, носили на голові чалму, вбирали щось схоже до українського жупану. У вишивці ж залишилися принципи турецького, східноукраїнського та місцевого народного орнаменту.
Вишивка Покутського краю вражає багатством і різноманітністю локальних художніх традицій. У наш час відбувається активний творчий розвиток традиційної вишивки. З'явився новий незнаний раніше вид, — вишивка інтер'єрного, обрядового призначення. Крім ноші, вишивають у кожному гуцульському та покутському селі серветки, доріжки, накидки, пошивки, скатертини, кімнатні та кухонні комплекти, рушники.
У колекціях Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чітко простежуються особливості вишивки Коломийщини. Орнаментальні мотиви вишиваного виду мистецтва тут — найрізноманітніші, про що свідчать самі назви: “ружі”, “конюшинка”, “вазонова”, “драбинка” .
Серед багатьох знаних технологій вишивки в нашому краї найхарактернішими є хрестик, настелювання, низь, рідше — виколювання та вирізання. Увагу науковців привертають вишивані вироби із села Корнич кінця XIX — поч. XX століть. Характерними в цьому відтинку часу є оригінальні мотиви під назвою “розколена рожа”. Своєрідні композиції маємо також у печеніжинських вишивках з чорними мотивами на червоному фоні. Цікаві роботи з Сопова та Вербіжа. Їх стримана структура рисунку, обрамлена вузькою смугою з ще вужчими поверхницями, свідчить про дещо відмінний смак і характер, яким наділені гуцули високогір'я.
Вишукані естетичні смаки притаманні й чоловічим сорочкам з Великого Ключева. Вузька орнаментальна смужка плавно лягає навкруг шиї, легко спадає на пазухи й оповиває низ рукавів. Невибагливі, два-три здрібнілі геометричні елементи узору створюють враження мережаного мерехтіння, підкреслюючи цим монументальність білої чоловічої сорочки.
Завантажити реферат