Сторінка
2
Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашення – переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.
Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.
Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшення, потім прали. Сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушували тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.
Розпис робили з допомогою винайденого в 17 столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.
З часом техніка ручного батику використовувалась все рідше. Штамп із тонких металевих дротиків значно прискорили процес. Такий штамп занурювали в розтоплений віск, потім прикладали до полотна. Одержані контури малюнка заливали фарбою. Якщо раніше на розпис одного куска тканини йшло від півтора-двох тижнів до двох років, то з допомогою штампів можна було зробити в один день до двадцять кусків.
В кінці 17 століття Європу покорили своєю красотою індійські вибійні тканини – ситці. Штампом нанесеним барвником наносили удари по тканині – вибивали тканину. Спочатку з’явилась вибійка в один колір фарби.
В кінці 17 століття з’явилась так звана білоземельна вибійка – кольоровий штамп на білому фоні. Тоді ж почали використовувати більш складний контурний малюнок.
В штампуванні використовувались пігментні присипки, для чого варили спеціальну клейку масу із рослинного масла. Масло кип’ятили 12 годин, після чого вливали в посудину з холодною водою. На дно випадав густий осадок, який зливали окремо. Цим осадком друкували малюнок, який потім присипали пігментами, часто блискучими.
В Індії та Індонезії розписи найчастіше використовувались для оформлення одягу. В Японії та Китаї розписи використовували також при створенні традиційного для цих країн інтер’єру: ширм та картин. Майстри користувались тушшю часто з допомогою одного кольору , створюючи надзвичайної краси пейзажі. Пензель в руці художника то сильно і різко підкреслював одні елементи, то плавним і ніжними розпливами промальовував інші. Зараз ми назвали б цю техніку вільним розписом.
Сучасні версії ручного розпису тканини, спираючись на традиційні напрямки, підкріплені новими технологіями.
В гарячому батику замість бджолиного воску почали використовувати парафін та стеарин. Сітка тріщин, яка з’являлась в процесі фарбування в техніці гарячого батику і вважалась браком, отримала значення самостійного ефекту і стала невід’ємною частиною і символом цієї техніки.
З винайденням клейкого матеріалу, названого резервом, розвинулась принципово нова техніка розпису – холодний батик.
2.1. Матеріали та обладнання
для художнього розпису тканин
Тканина. Ручний розпис можна робити на різних за волокнистим складом тканинах: бавовняних, лляних, віскозних, ацетатних, шерстяних та із натурального шовку. Проте найчастіше для розпису застосовують бавовняні, віскозні, капронові й тканини з натурального шовку.
Тканини не повинні мати на собі апрету, замаслювачів, мати добре змочування і капілярність. При розписі важливе значення має ткацьке переплетення тканини, її товщина і щільність. Найкращими для розпису (особливо холодним батиком) є тонкі гладкі тканини полотняного переплетення.
Рама. Усі види розпису виконують на дерев’яних рамах, які бувають розсувні (можна збільшувати та зменшувати до необхідного розміру за допомогою рухомих рейок і гвинтів) і нерозсувні. Такі рами з обох боків мають внутрішні зрізи шириною 5 .6 мм, у які вбивають гострі гачки на відстані рейками рами, щоб не дряпали рук.
Інструменти для розпису
способом холодний батик.
Скляні трубочки. Для нанесення контурів рисунка резервом застосовують скляні трубочки довжиною 15 .20 см з тонкими загнутими кінчиками. На невеликій відстані від кінчика є потовщення – резервуар для резервної суміші. Для набирання резервної суміші кінчик трубочки опускають у резерв і через широкий кінець втягують його у трубочку до заповнення резервуару. Для розпису слід мати набір таких трубочок з отворами різного діаметра. Можна застосовувати також звичайні скляні креслярські рейсфедери або трубочки, у прямий кінець яких вставляється голка з затупленим кінцем. У практиці роботи використовують також медичні спринцівки, у які вставляють вкорочені скляні трубочки з резервуаром.
Якщо зігнутий кінець трубочки має нерівні краї і дряпає тканину, його слід підточити дрібним наждачним папером або напильником.
Пензлі і тампони. Для нанесення фарб при розписі способом холодний батик застосовують різні пензлі і тампони. Тампони виготовляють із вати й поролону. Вату накручують на дерев’яні стержні різного діаметра. Кінець намотаної вати закріплюють ниткою, щоб тампон не спадав з палички під час роботи. Для кожного кольору фарби слід мати окремий тампон. Тампон не повинен бути надто щільним, бо він тоді погано вбиратиме фарбу, і надто м’яким, бо під час роботи буде волохатитись. Поролонові тампони застосовуються для покриття великих площин.
Інструменти для розпису способом гарячий батик.
Як і під час роботи холодним батиком, так і за розпису гарячим, застосовують різні нескладні інструменти, багато з яких можна виготовити самому. Це штампики, лійки, рейсфедери, ножі, тощо).
Пензлі. Найчастіше використовують щетинні пензлі різних розмірів. Ними покривають великі і малі площини рисунка, наносять лінії. Такі пензлі повинні мати дерев’яні ручки.
Рейсфедери. Застосовують звичайні креслярські рейсфедери, попередньо насаджені на дерев’яні ручки. Між лезами рейсфедера вставляють смужки вати або поролону, щоб збільшити запас резерву. З а типом такого рейсфедера для нанесення кількох паралельних ліній виготовляють саморобні рейсфедери різних розмірів. Для нанесення ліній можна використати звичайний столовий ніж, обтягнений трикотажем або тканиною.
Завантажити реферат