Сторінка
2

Івана Купала. За народним календарем 7 липня. Як святкували і що їли

Свято Івана Купала припадало на Петрівку — піст, що починався через тиждень після Трійці і тривав до дня святого Петра — 12 липня. Однак усі дні Петрівки вимагали великих зусиль, тяжкої фізичної праці, бо починалася косовиця. Тому практично посту дотримувалися тільки літні люди і справжні ревнителі віри.

Чоловіки їли не лише молочні продукти, а й навіть сало. Жартували: «Великий піст — це піст, а Петрівку баби видумали, щоб сир і масло зібрать».

На свято відпочивали, а напередодні й на другий день після Івана працювали в повну силу. На косовицю звозили на возах харчі, розкладали багаття і варили гарячі обіди: куліш, кашу, різноманітні юшки. У середу й п’ятницю все ж таки готували пісне, а в інші дні страви засмачували салом. Їли сало варене, сиру солонину з часником, цибулею, вареною картоплею, огірками, редискою і на підвечірок.

Український етнограф М. Маркевич писав у першій половині XIX століття: «На косовицю у нас збираються цілим селом; білі шаровари, білі сорочки, точило, гаман, люлька і коса нагадують одяг Святослава, а ряди косарів — стародавні лави запорожців. Табір на могилі (так називали кургани. — Л. А.), кругом вози, яма вирита, в ній вогонь, над вогнем казани, варяться юшка, каша; тут же стоять фури з запасами — сало, сіль, риба на випадок середи і п’ятниці, і бочка з горілкою».

Побутувало повір’я, що на Івана Купала квітує папороть. (Насправді ця реліктова спорова рослина, як відомо, не цвіте.) Є чимало легенд про дивовижний рожевий вогненний цвіт папороті. За однією версією, тому, хто його добуде, він приносить багатство, за іншою — дарує розуміння мови звірів, тварин і рослин. Скарби, знайдені за допомогою цвіту папороті, не зроблять володаря квітки щасливим, а знання мов тварин і рослин лише тоді піде йому на користь, якщо він натрапить на квітку зненацька, не шукаючи її навмисне і не сподіваючись мати зиск. Саме такі люди, за стародавніми уявленнями, ставали знахарями, успішно лікували людей і тварин.

Ця народна міфологія мала і практичне втілення. До схід сонця не тільки знахарі та знахарки, шептухи та костоправи, а й пересічні люди для власних потреб збирали лікарські рослини, бо вони начебто набували цілющої сили саме на Івана Купала. Звіробій, чебрець, м’яту, мелісу, деревій, золототисячник та інше зілля сушили на горищах, зберігали у полотняних торбах у сухому місці.

Заварювали трав’яні чаї, вживали їх як звичайний напій і як ліки. З духмяними травами, перцем і медом також готували варенуху.

На Поліссі на Івана жінки вдосвіта збирали звіробій, м’яту, чебрець тощо не лише для людей, а й для корів. Потім, коли пекли хліб, робили маленьку «першеньку» паляничку. Вийнявши її з печі, розламували на дві частини, вкладали між половинок цілющі трави, з’єднували і залишали на застеленому травою столі охолоджуватися. Потім цим хлібом із травою «заправляли» худобу, щоб корови давали багато молока.

До середини XIX століття жінки ще дотримувалися заборони куштувати ягоди до Івана (як і до Спаса їсти яблука). За повір’ям, дітям жінок, які нехтували цією забороною, Божа Матір відмовить на тім світі у ягодах, бо начебто їхню страву матері з’їли. Тому до Купала жінки ягід не вживали, а вже на свято готували багато різноманітних страв з вишнями, суницями, полуницями, малиною. І чоловіки, і жінки, і діти із задоволенням ласували варениками, пирогами, налисниками, узварами, варенухами, соковиками, запіканками з ягодами.