Сторінка
5
Слово «вовкулака», як вважають дослідники, двочленне. Перша його частина не потребує роз’яснення, а друга — dlak, dlaka (у чехів), кодлак (у Галичині), chlaka, chlak (у сербів) — означає вовна, шерсть. Від слова «кодлак» походить в українській мові й слово «кудлатий» (оброслий волоссям, шерстю). Звідси вовкулака може в буквальному розумінні виводитись і як «вовча шерсть». В Україні слово «кодло», яке входить складовою частиною до російської та болгарської назв перевертня, вживається і в значенні рід, плем’я. Тому «вовкодлак» можна реконструювати і як «вовчий рід».
До кінця XIX ст. в українському та білоруському фольклорі активно побутували розповіді про вовкулаків. Про поширення таких оповідок у неврів — племені, яке в V ст. до н.е. населяло верхів’я Дніпра, згадував ще Геродот. Посилаючись на скіфів та еллінів, які жили серед неврів і знали їхній побут і звичаї, він писав, що тут здавна існувало вірування, що, вдаючись до чарів, неври у певні періоди можуть на кілька днів ставати вовками, а потім так само легко набувати людського вигляду. У білоруських повір’ях такими днями вважалися Коляд-вечір і ніч на Купала.
ВОВЧЕ ОКО — людина із густими зрослими бровами. Спекотний блиск сонячного ока (сонця) породжував посуху, неврожаї та хвороби; блискотливі погляди Перуна насилали смерть і пожежі; така ж страшна сила дана і людському оку. Звідси народилася віра у пристріт або уроки, загальна для всіх індоєвропейських народів. «Дурне», «зле» око має вплив на все, чого тільки торкнеться: подивиться на дерево — воно враз засихає; гляне на свиню з поросятками — вона неодмінно їх з’їсть; полюбується на виведених курчаток — і вони діб за двоє повиздихають і т. ін. Недобре око спричинює хвороби, збитки і різного роду нещастя, і такі його дії не залежать від волі людини. Недобрими очима вважаються: косі, погляд із-під великих нахмурених брів, чорні («Бійся чорних та карих очей») і очі, надмірно вирячені або глибоко запалі. У відунів і відьом, які керують грозами і бурями, за народним повір’ям, недобре око. Недобрими вважаються й заздрісні очі.
ПЕРЕВЕРТЕНЬ (оборотень) — людина, що веде подвійне існування: то як людина, то як звір. Геродот у своїй «Історії» згадує про неврів — сусіднє зі скіфами плем’я. Один раз на рік кожний з неврів міг ставати вовком на деякий час, а потім знову повертався в людську подобу. Людину, для якої перевертництво є внутрішньою потребою, іноді називали дводушником, оскільки у неї нібито два серця: одне людське, а друге— вовче. У легенді «Дводушник» перебування героя вовком триває лічені хвилини. За цей час у більшості сюжетів єдине, що встигає вовк, — це напасти на свою дружину.
Чародій, ударившись об сиру землю, политу дощем, легко стає вовком, птахом, конем, мурахою, а за потреби може перевтілити іншу людину в звіра чи птаха. Перевертень у легендах і казках одружується або виходить заміж і веде подвійне життя, поки не стане зовсім людиною. Однак коли потайки знищать його звіриний покрив (наприклад, спалять жаб’ячу шкіру, котру носить жінка), це розриває подружжя. Здобути над перевертнем владу можна, підгледівши і вкравши зі схованки його крила або щось інше, що є його єством. В епосі міф про перевертня представлений у найдавніших билинах («Волх Всеславович», «Вольга і Микула»), у «Слові о полку Ігоревім» (риси перевертня тут властиві і Всеславу Полоцькому, і самому Ігорю в момент втечі), а також у деяких текстах календарного і весільного фольклору. Ось один із фрагментів таких мотивів, де Іванко написав «листонька до дівоньки»:
А вона йому одписує і одказує:
Не присилайся, не утрачайся,
Я до тебе сама прибуду.
Я до тебе на двор — дробним дощем,
А в сіни — ясним сонцем,
В хату — панянкою,
А за стол — миленькою.
ПЕРЕЛЕСНИК (Обаясник) — найзліший повітряний дух. На відміну від інших духів, має вогненний хвіст. Він — посланець Великого чорта, прикутого величезними ланцюгами за руки й ноги до кам’яної стіни. Його називають ще Чорним, бо робить він тільки зле. Коли, бува, змій-перелесник пролітає над чиєюсь хатою, то в ній пропадає добробут, гине худоба, всихає сад. Перелесник дурить людину й зводить її на лихе, а гарних дівчат заманює і губить. Літає високо в піднебессі, дихаючи вогнем; над хатою розсипається іскрами і через комин з’являється перед вибраною подругою у вигляді молодця незрівнянної краси. Якщо очарує якусь любовними чарами, то це на все життя: «Вміє він приморочити, злодій, душу красної дівиці привітаннями; усолоджує, губитель, мовою лебединою молодицю; заграває він, ненажерливий, ненаглядну в гарячих обіймах; розтопить він, варвар, вуста червоні. Від його поцілунків горить красна дівиця рум’яною зорею, цвіте красним сонечком. Без змія красна дівиця сидить у журбі; без нього вона світу Божого не бачить, без нього вона сушить-сушить себе!» Викрадаючи красуню, змій приносить її у своє підземне царство, замикає у скелі чи теремі і тримає до тієї пори, коли прийде за нею богатир-рятівник. За повір’ям, жінка, з якою живе вогненний змій, стає відьмою, а самі відьми літають до своїх коханців, перетворюючись на вогненних змій. «Коли б не терлич, був би я твій панич», — каже перелесник дівчині, коли вона має проти нього зілля терлич. Є прикмета: як побачиш на дорозі стрічку або поясок — ніколи не бери, бо то може бути змій-перелесник. У «Лісовій пісні» Лесі Українки «Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима». Перелесниця — аналогічний дух жіночої статі, яку в народі називають ще Літавиця.
МАРА — богиня зла, темної ночі, ворожнечі, смерті. Мара — донька Чорнобога, яка сіє на землі чвари, брехню, недуги. Удень її ніхто не бачить, а вночі вона творить свої темні справи, ходить з мертвою головою під пахвою попід хатами й вигукує імена господарів — хто відгукнеться, той умирає. У Мари замість очей — гнилі запалені очиці. У неї є дочки-маренята, які народилися внаслідок злягання з лютим Змієм. Вони також приносять людині неймовірні душевні страждання, численні хвороби і смерть. Темні душі Мара провалює в підземне царство, де вони стають слугами Чорнобога. Ще й досі в народі можна почути лайку: «Іди до мари! Щоб тебе мара взяла!» або «А, нема на тебе мари!» У «Велесовій книзі» читаємо: «Се б то Мар іде на них і Мор. Се двоє візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші».
Дочки та сестри Мари:
Віспа — потвора у вигляді жінки з волячими пухирями замість очей. На язиці у неї отрута: як тільки когось оближе тим язиком, та людина і захворіє на віспу.
Вогневиця (Вогниха, Вогнея, Огневиця, Пропасниця) — потвора у вигляді кістлявої баби з великими палаючими вогнем очицями. Приносить до людей жар усередину, холеру та інші страшні хвороби. Говорить про себе: «Якого чоловіка піймаю, той розгориться аки вогонь в печі».
Завантажити реферат