Сторінка
7

Євреї. Євреї в Україні

Царська, а потім радянська влада при всякій нагоді намагалася створити, а відтак загострити конфлікт між двома народами. Утім коли російська цариця Катерина І на початку ХVIII століття заборонила євреям проживати в Україні, то гетьман Данило Апостол від «імені війська запорізького обох берегів Дніпра» вступився за них. Відомий колективний лист групи інтелігентів – протест проти антисемітських виступів журналу “Иллюстрация” та додаток – лист-протест проти антисемітизму, підписаний М.Костомаровим (автор листа), П.Кулішем, М.Номисом, Марком Вовчком, Т.Шевченком (“Русский вестник”, ХІ.1858).

1917 року лідерам Центральної Ради вдавалося переборювати антисемітські настрої представників революційно настроєних малоосвічених мас і проводити лінію на співробітництво з усіма народами, що живуть у спільному домі – Україні. Центральна Рада проголосила – вперше в історії! – єврейську національно-культурну автономію, а до складу уряду України входили міністри-євреї – С.Гольдельман, А.Марголіс, Пінхус Красний, Черіковер. Ці факти, як і публічні виступи С.Петлюри дореволюційної доби та періоду його головування в Директорії, спрямовані проти антисемітизму, в тому числі виступи в армії УНР, добре відомі. Більшість єврейських політичних партій підтримали українську державність у 1918 році.

В Україні склався особливий діалект мови ідиш. Є всесвітньо відома культура євреїв України. У світі є тільки дві країни, де президентами та прем'єр-міністрами були уродженці української землі: Україна та Ізраїль. Гімни двох країн в світі написали уродженці української землі: України та Ізраїлю. Обидва - ще до створення держав.

Микола Рябчук : “Мета українців – творення власної незалежної держави. Мета євреїв – виживання впродовж тисячоліть у нелегких умовах діаспори. У принципі між цими цілями нема кардинальної суперечності. Усе залежить від того, наскільки українці зуміють переконати євреїв у демократизмі своєї майбутньої держави, її щонайвищій відкритості до всіх меншостей, зокрема і єврейської, а з іншого боку – наскільки євреї захочуть виявити свою люяльність до “безперспективної” впродовж багатьох десятиліть України, її “малопрестижної” мови й культури, переконавши тим самим українців, що вони, євреї, аж ніяк не є “п'ятою колоною” Кремля, ще одним, додатковим знаряддям русифікаторської політики Москви на Україні”.

ПАМ'ЯТКИ

Святе для хасидів місце – поховання засновника хасидизму цадика Баал Шем Тов на старовинному єврейському кладовищі містечка Меджибіж. Цадик Баал Шем Тов, що жив у XVIII ст , є автором книги “Танія”, з якої бере початок хасидизм. До місця поховання цадика щорічно в час свята Шавуот (свята дарування Творцем Тори єврейському народу на горі Синай) з'їжджаються хасиди з усього світу, щоб помолитися.

Синагоги у Києві, Жовкві, Харкові, Кіровограді та багатьох інших містах. Старовинні єврейські кладовища Поділля, Галичини, Криму.

УКРАЇНСЬКЕ ЄВРЕЙСТВО

Термін «українські євреї» зустрічається в історичній літературі порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого, частково) терміни «польські євреї», «російські євреї», «австрійські євреї», «литовські (тобто з литовського королівства) євреї». Інші терміни вирізняють його субетноси – «галицькі євреї», «євреї Покуття», «євреї Поділля», «євреї Волині», «евреи Юга России», «евреи западных районов России». Причина останнього – пов'язаність з різними історичними долями окремих українських земель долі єврейського населення цих земель, зокрема.

Євреї живуть в Україні значно більше, ніж 1500 років, зокрема на землях Причорномор'я, можливо з VIII ст. до н. е., і при тому « .живуть у найближчому зв'язку з українським народом. Це, навіть, не сусіди, як здебільшого інші народи, а одна із складових частин людності на самій же такій українській землі» [С.Єфремов. Єврейська справа в Україні. – К., «Вік», 1909].

Поряд жили українці – народ, у якого відібрали державу і землю, але він при цьому лишився на цій землі, був основою, ґрунтом її суспільства, і євреї – народ, у якого відібрали і державу і землю, перетворений у довічного вигнанця, який міг розраховувати на існування на цій землі, лише коли б був корисний її народові – хоч і пригнобленому, але водночас і її політичному і економічному господареві, а проте допомагав пригнічувати пригнобленого.

Переселення євреїв на землі, що перебували у приватному володінні, особливо активно відбувалося у 16 – на початку 17 ст. на українських землях, де магнатам надавалися великі латифундії. Потребуючи для освоєння нових земель адміністраторів, магнати охоче призначали євреїв управляючими чи здавали їм маєтки в оренду. Євреї-комерсанти вели тут майже всю внутрішню торгівлю, здійснювали оптові закупівлі сільськогосподарської продукції та її експорт. У руках євреїв зосереджувалися різноманітні промисли: виноторгівля, виробництво селітри і поташу, рибальство, полювання. Вони орендували корчми, молочні господарства, млини. Чисельність єврейського населення України значно зросла: якщо наприкінці 16 ст. в Україні було 80 єврейських громад, то в 1648 р. – 115.

Українське єврейство мало ряд рис, які вирізняли його серед єврейства середньовіччя та країн Східної Європи XIX ст. Сюди належить велика щільність розселення, коли в містечках євреї дуже часто становили половину, а то й переважну частину населення; більш тісні контакти з народом-господарем землі, вміння контактувати, в тому числі з духівництвом і вченими. Українці, з свого боку, сприймали євреїв як природних представників певних занять, і козацтво не раз вимагало від царського уряду дозволити перебування євреїв в Україні заради збереження торгівлі.

Українське єврейство, яке становило часом до третини усіх євреїв світу, дуже часто, особливо впродовж XVIII та XIX століть, успішно конкурувало з польським, литовським і білоруським єврейством. Зокрема це стосується ф ормування в Україні «протосіонізму», створення нової єврейської літератури, участі у формуванні Держави Ізраїль.

Водночас євреї (зокрема ті, що приймали християнство, але зберігали на основі соціального успадкування риси єврейської цивілізації) зробили чималий внесок у культуру і промисловість України. Деякі з них були діячами українського революційно-визвольного руху (наприкінці XIX ст. Мойсей Гехтер, Сергій Марлах (Рабомен), на початку ХХ ст. – євреї-члени Центральної Ради УНР, бійці «жидівського куреня» ЗУНР), Володимир Жаботинський дав неперевершений і понині актуальний аналіз єврейсько-українських взаємин, стану української національної свідомості.

Культура українського єврейства мала авторитет в Європі ще в середньовіччі. Зокрема, в XII ст. єврейські вчені з Англії консультувалися з мудрецями із Чернігова, а в XV ст. серед євреїв навіть був поширений вислів: «З Києва йде світло Тори (Закону)».