Сторінка
2

Походження гуцулів

Із румунською гіпотезою Я.Головацького почасти погодилися цілий ряд дослідників Гуцульщини, як-от: Р.Ф.Кайндль, українські етнографи Хв.Вовк, В.Шухевич, частково навіть В.Гнатюк. Останній у статті "Причинки до пізнаня Гуцульщини" так зауважував із приводу назви "гуцул": "Гуцульщина була територією, на якій найбільше переховувалися опришки, й від того ціле плем'я могло дістати назву, коли загалом вивід назви вірний". Щоправда, В.Гнатюк висловив сумнів щодо пояснення назви "гуцул" за допомогою румунського hotul.

Австрійський історик, професор Чернівецького університету Р.Ф.Кайндль розглядав гуцулів як українців змішаної групи. Закарпатських гуцулів він називав руснаками, які лише споріднені з гуцулами. "Гуцульський говір, - писав Р.Ф.Кайндль у студіях етнографії території Східних Карпат за 1902 р., - має багато іншомовних слів, найбільше - волосько-румунського походження. Гідне уваги те, що багато цих виразів - у пастушому господарстві й молочному виробництві гуцулів. Натомість вирази, пов'язані з обробітком полів і городів, - слов'янського походження".

Однак румунська версія етимологї назви "гуцул", як і "кочівницька", не витримує серйозної наукової критики. Відомий український мовознавець Б.Кобилянський, заперечуючи Я.Головацькому, справедливо вказав, що назву "гуцул" не можна пов'язувати з опришківським рухом XVIII ст., бо вона трапляється у писемних джерелах принаймні на сотню-дві літ раніше. У праці "Діалект і літературна мова" Б.Кобилянський називав пояснення Головацького вигадкою або невдалим зіставленням двох співзвучних, але різних за походженням і значенням слів. Крім того, самі румуни не знають назви "гуцул", оскільки користуються формою гуцан - рум. hutan.

Румунська версія була розкритикована і в місячнику "Рідна мова", який видавав Іван Огієнко. Автори вважали цю гіпотезу образливою для гордого і честолюбного українського племені гуцулів. Натомість вони поєднали назву "гуцул" із дієсловом "гуцати", "гуцкати", яке, на перший погляд, начебто має з етнонімом спільний корінь. Це дієслово добре відоме в гуцульській та інших українських говірках. Річ у тім, що в горах гуцульські коники біжать підтюпцем, підкидаючи - тобто гуцкаючи вершників або поклажу. Отже, підсумовують автори, ця назва не запозичена з чужої мови, а своя, власна.

Б.Кобилянський теж піддав сумніву цю етимологію. Він писав, що спробу вивести назву "гуцул" від дієслова "гуцати" не можна вважати вдалою: "На перший погляд, вона здається простою і природною. Але в іменному словотворенні української мови суфікс -ул ми не знаходимо: гуцало, гуцайло, гуцій, а не "гуцул". Слова на -ул в українській мові бувають, як відомо, тільки як запозичені: фудул, глегул, Ферескул, кукул тощо. Всі вони іншомовного походження".