Сторінка
2

Активізація внутрішнього слуху

Щоб бути добрим музикантом необхідно мати добрий музичний слух. Це вважають аксіомою. Чи це так?

В житті є випадки, коли людина має дуже добрий музичний слух, іноді винятковий слух, і не дивлячись на Це, вона посеред­ній музикант, що грає фальшиво. І навпаки, нерідкі випадки, коли людина, що має посередній слух - добрий музикант. Другий випадок говорить про те, що така людина володіє доброю координацією /узгодженістю/ між слухом і руховими центрами.

Очевидно, щоб бути добрим музикантом, треба мати нормальний слух, моторику і т.д. і крім цього мати добру координацію їх, з переважаючою роллю слуху.

Навчитися грати або співати "по слуху". Вправи для цієї мети /по Назарову/ "Сольфеджіо для інструментів":

Розділ І. Інтервали. Одним пальцем на всіх струнах. А також розбиті акорди, модуляції.

Розділ 2. Те ж саме. Інші тональності. Грати спочатку 1-м, потім 2, З, 4-м пальцями.

Після всіх цих вправ можна грати кожним пальцем зокрема невеликі п’єси або частини п’єс . Ні ж мелодії грати на інших струнах в різних тональностях .

Ще дещо про культуру музичного слуху. Якщо зосередження уваги на повільних рухах сприяє покращенню механіки руху, то зосередження уваги на музичному звукові покращує роботу слухового апарату музиканта.

При розвитку слуху по запропонованому методу необхідно мати на увазі наступне:

1. зосередження уваги на звукові має за мету:

а/ розвиток органу слуху взагалі;

б/ загострення точності сприйняття муз. звукової висоти;

в/ вдосконалення сприйняття краси звука.

2. зосередження уваги на враженні, що виникає від послі­довності двох або більше звуків /установка та інтервал або мелодичну послідовність/ має за мету розвиток здатності музич­ного співвідношення або узагальнення їх /мелодичний слух/.

3. зосередження уваги на враженні від двох або більше одночасно взятих звуків /установка на гармонічний інтервал або акорд/ має за мету розвиток здібності сприйняття складних звуків або сполучення їх /гармонічний слух/.

Взагалі слух - психофізіологічний процес: зовнішній подразнювач у виді звукових хвиль, дратуючи закінчення слухово­го нерву у внутрішньому вусі, викликає у вищих слухових центрах в корі головного мозку, той суб'єктивний стан, який ми назива­ємо слуханням того чи іншого звуку.

Цей фізіологічний процес називають почуттям слуху. Психічний процес /стан свідомості/ при цьому фізіологічному процесі відіг­рає величезну роль.

Наприклад: при концентрації уваги на звукові тонкість /точність/ слуху підвищується до максимуму і навпаки при розсіяній увазі точність сприйняття звуку сильно понижується,

1. Музичний слух - це той же слух, про який мм вже гово­рили вище, вроджений чи вироблений, але той, що спеціально сприймає рівномірні періодичні коливання різних тіл від 16 до 4000 коливань в секунду, що застосовується в музиці.

Людина, що має музичний слух, може відтворити голосом чи на інструменті музичний звук, який чує. Людина, що не має музичного слуху, чує музичний звук, але відтворити його не може.

2. Музичний слух - це слух відносний, а не абсолютний. Відносний слух визначає звуковисотне співвідношення між двома звуками, взятими послідовно чи одночасно. Абсолютний слух визна­чає один чи більше звуків в їх абсолютному значенні, не виходячи від якого-небудь попередньо заданого звуку. Сполучення абсолют­ного слуху з відносним явище випадкове, що не є необхідним для музичного слуху. Цим можна пояснити ті випадки, коли музикант-виконавець, що має абсолютний слух, грає недостатньо чисто у відношенні інтонації: маючи абсолютний слух, він в той же час має поганий відносний слух.

3. Людина, що має музичний слух, повинна вміти не тільки відтворювати поодинокий музичний звук, мелодичні інтервали і розбиті акорди, але й розпізнавати сполучення звуків /гармонічні інтервали і акорди/ взяті іншою особою на будь-якому інструменті.

4. Музичний слух може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній слух - той, що сприймає, внутрішній – відтворюючий /реально або подумки/. Іншими словами, реакція слуху на реальну появу звуку буде називатися зовнішнім слухом; навпаки, реакція, що виникає тільки від погляду на ноти або від мисленої уяви їх, без реального їх відтворення, буде називатися внутрішнім слухом. В цьому випадку виникає уява музичної думки в голові. Обидва види слуху є двома сторонами єдиного музикального слуху при виконанні внутрішній слух на мить попереджає відтворення даного звуку. Наприклад, треба відтворити заданий інтервал: під впливом вольо­вого зусилля виникає збудження вищих кортикальних слухових центрів потім слухових центрів, що лежать у нижчих відділах головного мозку і зв’язані з відповідними руховими центрами і, нарешті, відтворення даного інтервалу.

Весь внутрішній слуховий процес до його реалізації, прохо­дить миттєво і підсвідомо. Ось цей слух і є справжній правдивий музичний слух, до розвитку якого треба прагнути. Зовнішній і внутрішній слух є засобами розвитку правдивого музичного слуху.

5. Музичний слух повинен бути скоординований з моторикою, відігравати тут ведучу роль. Тільки тоді музичний слух може бути життєдайним, а інтонація виразною, чистою.

6. Музичний слух на початку свого розвитку повністю зале­жить від загального слуху, але після того, як він стане внутріш­нім слухом, що не потребує обов’язкового зовнішнього подразнювача /звуку/, він стає незалежним від загального слуху. Музикант може втратити загальний слух /глухота/ і все-таки внутрішній музичний слух при цьому може залишитись незачепленим. Тільки пораження центрів слуху знищить і внутрішній музичний слух.

7. В поняття музичного слуху входить здатність аналізу /стан свідомості/ якості звуку як відтвореного самим музикантом, так і того, що сприймається зовні.

З вище сказаного випливає висновок: музичний слух -явище не просте, яке легко пояснити фізіологічно, а явище дуже складне, що складається з багатьох компонентів. Коли ці компо­ненти між собою скоординовані, то людина буде мати високорозвинений музичний слух.

Розвинутий музичний слух відіграє керівну роль в техніч­ній стороні музичного виконання і контролює одночасно звуковисотну і ритмічну сторону музичної думки, що відтворюється на інстру­менті, сам, однак, підкоряючись емоційній стороні виконання. Всією цією складною системою керує музичне мислення.

На закінчення хочу подати вправи, розроблені Назаровим для підвищення культури внутрішнього музичного слуху.

1. Уявити в голові один звук.

На фортепіано взяти якийсь тон. Після паузи в декілька секунд - відтворити його в пам’яті. Так повторити до 10 раз. З іншими тонами вправляти так само.

2. Вивчення /в уяві/ мелодичних інтервалів. Взяти звук, уявити собі інтервал якийсь вверх або вниз від першого реального. Потім провіряють на фортепіано. Декілька разів.