Сторінка
1

Стрілецька пісня

Феномен пісні січового стрілецтва, яка зринула багатоголосим хором в 1915-1920 роках над світом, що курився тоді згари­щем Першої світової війни, можна збагнути лише з погляду націо­нально-визвольних змагань українського народу. Розбуджена у вогні Україна виникла нечувані дотоді здібності своїх синів — політичні, військові, економічні й мистецькі. Та коли з причин си­лової нерівності не всі задатки національного розуму встигли як слід розвинутися, бо ж Україна розбудилася окраденою у вогні, то здатність народу виливати свої радощі, болі й сподівання у піснях вибухла в роки нашого першого національного відродження мо­гутнім феєрверком, в розмаїтті зблисків якого чітко вирізняють­ся ліричні, жартівливі, мінорні й трагічні тони.

Стрілецька пісня не має аналога ні у світовій, ні в українській військовій поезії. Козацький фольклор складався століттями, пі­сенність російських та європейських військових формувань Пер­шої світової війни зводилась до маршів, бо навіть український вій­ськовий фольклор Другої світової війни віддає певною спроще­ністю,— тільки стрілецька пісня, виплекана на козацьких і народ­них традиціях, зуміла увібрати в себе за п'ять років визволь­них змагань грім національного зриву, чар бурлескного гумору бай­дужих до смерті воїнів, сподівання на кращу долю «хоч синам, як не собі» та віру в перемогу.

І пролетіла стрілецька пісня через усі перепони — страху, голоду, репресій, депортацій, навіть зруйнування стрілецьких мо­гил — і в неушкодженому вигляді передалася нам як пам'ять і стимул до нової боротьби за національне відродження.

Стрілецька пісня передусім професійна. Подібно, як у жанрі церковної музики працювали кращі композитори світу, так і стрі­лецькі пісні створювалися здебільшого професіоналами, серед яких можемо назвати таких визнаних композиторів, як Левко Лепкий, Роман Купчинський, Михайло Гайворонський.

Та хіба тільки композиторів? Легіон українських січових стріль­ців мав своїх художників — нині всесвітньо відомих Льва Геца та Осипа Куриласа, письменників-повістярів Миколу Голубця й Осипа Назарука, поетів Богдана Лепкого, Юрія Шкрумеляка, Олеся Ба­бія, Василя Бобинського й автора знаменитого реквієму “Як ви уми­рали” Михайла Кураха.

Всі ці талановиті люди в часи перепочинків між боями та в умовах позиційної війни гуртувалися в Коті, де видавали часо­писи, відкривали малярські робітні, організовували хори та гімназійні класи для малописьменних стрільців. Січове військо було військом інтелігентним, і це позначилося й на піснях.

Найбільше стрілецьких пісень зродилося в період боїв на Ма­ківці («Упав стрілець у край зруба», «В горах грім гуде») і особ­ливо під час позиційної війни над Стрипою, де гурт стрілець­ких піснярів створив такі шедеври, як «Гей, видно село, «Їхав стрілець на війноньку», «Не сміє бути в нас страху», а вже най­більшої популярності зажили пісні, героями яких стали конк­ретні воїни — Осип Теліщак зі своїми любовними клопотами (Р. Купчинський, «Як з Бережан до кадри») та легендарний четар-характерник Іван Цяпка (Л. Лепкий, «Бо війна війною»).

Однак мусимо з усього арсеналу стрілецьких пісень виділити ті, які передали трагічність нашої визвольної війни,— назвемо з них дві, які своїм болем ятрили серця українців і не дали їм заснути, збайдужіти протягом тяжких десятиліть. Це пісня «Журавлі» (Богдан і Левко Лепкі), створена на початку карпатської кампанії і «Ой та зажурились стрільці січовії» (Р. Купчинський), паписана під час відступу УГА перед армією Галлера за Збруч. Вони обрамили боротьбу-стрілецтва й залишилися жити болісною пам'ят­тю й покликом до бою у наших серцях.

Не перелічиш зруйнованих сучасними вандалами стрілецьких, цвинтарів. Не перелічиш усіх місць скорботи. Здавалося — зникне навіки історичний слід по славному стрілецтву, Ба ні - залишилось у народі те, чого вбити не можна — стрілецька пісня.

Ожила вона нині. Зрештою, не вмирала ніколи. Завдяки піс­ні сталося те, в що багато людей уже й не вірили: вернулися до нас стрільці січовії. Їх ми побачили в концертних залах — театр «Не журись!», на стадіонах — ансамбль Остапа Стахіва, на сценах сільських народних домів — концертна група Брилинського-Біля-Муки, багатьох інших.

Де навчилися, звідки знають? А знають!

Це свідчить про найважливіше: не вдалося катам убити народ­ну пам'ять, не вдалося — навіть зруйнуванням могил — перетво­рити нас із нації в споживацьке населення.

Кров стрілецьку ніхто не змив і не змиє, нею навіки записалася сторінка нашої історії. Кров стрілецька запеклася стрілецькою піснею в наших серцях. А до очищених піснею сердець нема доступу вандалам.

Будемо жити і виживати. Така доля нашої нації — через дар пам'яті бути невмирущою.

Гей, наступаєм ми, стрільці,

Череп гори, ліси й бори,

Впоперек піль на манівці,

Наступаєм ми, стрільці.

Гей, всіх разом збираймо,

Силу нашу єднаймо,

Гей, гей, далі враз,

На Україні гаразд!

Нас не злякає ворожих,

Проти крісів і шрапнелів,

В крузі гранатного огня,

Україна нам одна.

Гей, всіх разом, і т. д.

Гей, запорожський в нас звичай,

За Вкраїну до загину

Спільно працюй, борись, вмирай

Най засяє щастєм край!

Гей, всіх разом, і т. д.