Сторінка
2

Леонтович Микола Дмитрович (1877—1921) композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог

нову строфу тексту пісні інтерпретували по-новому. Леонтович застосовував темброву варіантність виконання народних рапсодів у своїх обробках, надаючи хору можливість розкрити велике розмаїття гармонії, контрапункту. Все первісне багатство народної пісні, особливості її поетики і музичного стилю, за методом Леонтовича, мають визначати весь комплекс виражальних засобів для всебічного розкриття й збагачення її образів, настроїв, щонайтонших емоційльних відтінків. Послідовно втілюючи в своїх обробках ідею гармонізації й поліфонічності, Леонтович, маючи глибоку й різнобічну музичну освіту, широко використовував найкращі досягнення світової хорової техніки. Скажімо, в одній з кращих своїх обробок — пісні «Над річкою бережком» він використав класичну поліфонічну форму кантаі в гранично стислій формі, декількома штрихами немов намалював картину широкого українського степу й образ знедоленого чумака, який повертається додому в одній латаній свитці з далекого краю. Застосування засобів канта створює ефект відзвуку пісні, яка широко розливається в степу. Тематика хорових мініатюр композитора надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної». Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів, на зразок кобзарської манери, скажімо, Остапа Вересая, про якого Леонтовичеві розповідав Микола Лисенко. Взірцем такого високого драматичного піднесення може служити народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня тра-гічної балади. У цьому творі, як і в широковідомій пісні «Піють півні», Леонтович вдається до персоніфікації окремих образів, що надають сюжетові ще більшої переконливості й трагічності. Високим досягненням Леонтовича є його пісні-реквієми «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Смерть», в яких композитор та- лановито переосмислив мелодику народного плачу. Використовуючи специфічне звучання окремих голосів та цілих хорових груп, застосовуючи різні хорові звукові ефекти, як, наприклад, спів із закритим ротом, композитор переконливо відтворює той чи інший характер, малює звуком картину природи, надає події драматичного, урочистого або ліричного характеру. Леонтович умів майстерно передавати радість і сміх, гумор і жарт. Обрядові та ігрові пісні він також переосмислював на основі поліфонії та гармонізації. Композитор нерідко розгортає справжню драматургійну дію. Показовою є його щедрівка «Ой там за горою», в якій першим вступає із заспівом тенор. Потім почергово вступають голоси хору, немов до щедрування приєднуються дедалі нові групи співаків. Між ними починається перегук партій і груп, що відтворює гомінку атмосферу свята зустрічі Нового року. Музика сповнена веселощів, бадьорості. До кращих творів обрядового жанру належать сповнені життєрадісності, енергії «За городом качки пливуть», «Коза», «Гра в зайчик». Найвищим досягненням композитора вважаються славнозвісні «Щедрик» та «Дударик», пісні, в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається «Щедрик», дивовижна за красою, досконала за мелодією, ювелірна за обробкою деталей мініатюра. Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні. Композитор вдається до так званих органних пунктів, на тлі яких будує складні звукові комплекси. Цим він досягає особливої гармонійної насиченості і напруженості звучання. Визначаючи особливості музики Леонтовича, відомий чеський вчений Зденек Неєдли підкреслював, що подальший розвиток хорового мистецтва в Україні після Леонтовича пішов шляхом гармонізації та характеристики. Пошуки характерного у пісні, уміння це характерне й індивідуальне піднести до високого рівня художнього узагальнення — одна з найістотніших рис творчості Леонтовича. Він втілив у своїй музиці найтиповіші риси народної вдачі, розкрив глибину народної душі. Творчість Леонтовича відіграла велику роль у становленні видатних українських композиторів П.Козицького, В.Дремлюги, М.Вериківського, Г.Верьовки, Л.Ревуцького, М.Скорика, Л.Дичко, Є.Станковича.