Сторінка
9
- умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін;
- дата і місце укладення договору.
3.3. Сучасний стан і проблеми розвитку лізингу в Україні
В умовах поголовного дефіциту грошей лізинг стає для багато яких українських підприємств навряд чи не єдиним джерелом придбання засобів виробництва.
В кінці позаминулого року, коли Закон “Про лізинг” приймався Верховною Радою, висловлювалися прогнози бурхливого розвитку лізингової справи в Україні. Насправді, лізинг, як перспективний інструмент збуту для виробників (в першу чергу, машинобудівної галузі), міг би сприяти модернізації виробництва без відволікання оборотних коштів. Очікувалася і масова нашестя до України іноземних компаній з лізинговими проектами.
Не обдурили очікувань тільки іноземці: на умовах лізингу продається значна частка автомобільної техніки європейських виробників, а також деяка продукція машинобудування.
Вітчизняні лізингові компанії, не дивлячись на появу відповідного Закону, не порадували. Сьогодні в Україні, крім іноземців, лізингом цілеспрямовано займаються лічені структури, а загальний об'єм задіяних в лізингових операціях засобів сміхотворно малий.
Відзначимо попутно, що не принесли успіху і спроби держави “пограти” на даному полі з метою підтримки вітчизняного підприємця.
Головними причинами пригноблюваного стану “продажів в розстрочку” (так іноді називають фінансовий лізинг) фахівці рахують неузгодженість прийнятого в 1997 р. Закону “Про лізинг” з рештою законодавства, а також відсутність в самому Законі деяких найважливіших норм.
В даний час в Кабінеті міністрів знаходяться пропозиції по внесенню поправок в лізингове законодавство, розроблені фінансово-лізинговим будинком (ФЛД) банку “Україна” і британською фундацією “Know how”. Поправки ці направлені, природно, в першу, на полегшення положення лізингових компаній. І споживачам лізингових послуг, у разі ухвалення поправок, жити стане веселіше .
Фінансовий лізинг сьогодні багато в чому нагадує ходіння по канату. Лізингові компанії виявилися беззахисними і перед несумлінними клієнтами, і перед свавіллям податківців.
Так, за словами керівників ФЛД, украй складною процедурою виявилося повернення об'єкту лізингу, коли лізингоодержувач порушує умови договору.
Відповідно до Закону “Про лізинг”, повернення майна в таких випадках проводиться в безперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Проте при обігу в державну нотаріальну контору компанія нарвалася на відмову на тій підставі, що в переліку документів, стягнення заборгованості по яких проводиться в безперечному порядку, немає договорів лізингу. Позови про повернення майна, переданого за лізинговим договором, відмовляються розглядати і арбітражні суди, оскільки подібні процеси повинні відбуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Виходить зачароване коло. У разі наявності у лізингоодержувача злого наміру, він може безоплатно користуватися отриманим майном вельми тривалий термін. Подібні питання, звичайно, можна вирішувати і неформальними методами, але крупні компанії, що дорожать своїм ім'ям, таких методів цураються.
Наступна, більш масштабна проблема лізингового бізнесу полягає в тому, що придбання лізингодателем устаткування для подальшої передачі його у фінансовий лізинг потрактує податковими органами як операція купівлі-продажу, а не як придбання компанією об'єкту лізингу для власних виробничих потреб.
Згідно чинному законодавству, операцією купівлі-продажу вважається будь-яка господарська операція, що передбачає перехід права власності на майно, що є предметом договору. Фінансовий лізинг, як визначено в Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”, закінчується переходом права власності, і, отже, розглядається як різновид торгової операції.
Тому, наприклад, при “растаможке” імпортного устаткування, включеного в перелік товарів критичного імпорту, митниця вимагає від лізингової компанії сплати ПДВ, бо вважається, що устаткування отримується для продажу. Тим часом, до категорії товарів критичного імпорту віднесена і зернозбиральна техніка, і механізми для переробки сільгосппродукції, і багато ще чого, що представляє інтерес для українського споживача лізингових послуг.
На думку фахівців, подібне трактування лізингу є помилковим і не відповідає суті лізингових операцій. Причини тому наступні: низька платоспроможність українських виробників приводить до того, що оновлення основних фундацій, як правило, відбувається не шляхом прямої покупки за власні засоби, а за допомогою залучення кредитних ресурсів.
Одній з форм кредитування такого переозброєння і є лізинг.
Тобто, лізингодавач продає не техніку або устаткування, а фінансову послугу, що дозволяє лізингоодержувач таку техніку використовувати.
Крім всього іншого, основна ознака операцій купівлі-продажу - перехід права власності - зовсім не є неминучим підсумком фінансово-лізингової операції. Існує маса інших можливостей.
По-перше, об'єкт лізингу підлягає поверненню, якщо лізингоодержувач прострочив два і більш платежу, порушує умови експлуатації об'єкту .
По-друге, лізингове устаткування не міняє власника у разі банкрутства лизінгоодержувач.
По-третє, може бути і ще цікавіше. Організація придбаває на умовах лізингу комп'ютерну і офісну техніку. До моменту закінчення терміну дії договору фінансового лізингу (а його тривалість не може бути менше терміну амортизації 60% вартості устаткування - близько п'яти років) і комп'ютери, і факси будуть годитися хіба що для музею. Разом з тим, за них ще належить довносить значні суми. В такій ситуації лізингоодержувач прямий резон відмовитися від остаточного викупу подібного устаткування.
З сказаного витікає, що лізингові операції і операції купівлі-продажу вважати еквівалентними не можна.
Ще одну цеглину на голови лізингодателей скинуло ініційоване урядом тимчасове зниження норм амортизації. Воно значно подовжує термін дії лізингових договорів, роблячи їх малопомітними для лізингодателя. Крім того, після зниження норм амортизації можуть бути визнаними недійсними діючі лізингові угоди, ув'язнені відповідно до старих норм.
Лізинг - перш за все операція, покликана бути рентабельною і приносити прибуток. Тому підприємці, що працюють в даній області, використовують всі можливі хитрування, щоб залишатися на плаву.
Так, активно експлуатується норма Закону “Про лізинг”, яка дозволяє сторонам договору встановлювати платежі нерівними частками.
Як вже наголошувалося вище, терміни лізингових договорів можуть варіюватися в межах чотирьох-шести років і більш. А самі лізингодателі, переважно, працюють на позикових засобах, якщо, звичайно, це не виробник, який продає за допомогою лізингу власну продукцію. Довгострокове ж кредитування - проблема для наших суб'єктів підприємництва навіть при роботі із західними банками.
Завантажити реферат