Сторінка
7

Сутність лізингу, світова практика застосування. Лізинг в Україні

Ситуація почала мінятися з грудня 1997, коли в Україні стали прийматися законодавчі акти відносно лізингу.

До них відносяться:

- Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.;

- Зразковий договір фінансового лізингу, затверджений наказом Міністерства України у справах науки і технології від 3 березня 1998 р.;

- Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України “Про закон України “Про лізинг” від 23 березня 1998 р.

- Ухвала Кабінету Міністрів України “Про порядок реєстрації договорів лізингу”.

Лізингові відносини в Україні набули свій легальний статус. Закон “Про лізинг” достатній чітко визначив юридичну суть лізингу, круг суб'єктів лізингу, їх права і обов'язки, види лізингу і ряд не менше важливих правових категорій. Але, разом з тим, як після виходу якого-небудь закону, регулюючого принципово новий вид правовідносин, виникла безліч питань, думок, домислів з приводу тлумачення законодавчих норм.

Не новина, що Українська економіка гостро потребує інвестицій. Більшість експертів затверджують, що лізинг може сприяти подоланню промислового спаду. До того ж, на думку багато яких фахівців, лізинг сьогодні є єдиним законним і надійним в усіх відношеннях механізмом залучення засобів для українських виробників.

Ринок лізингу в Україні знаходиться тільки на початковому етапі розвитку. Об'їм місцевих лізингових операцій, що фінансуються з внутрішніх джерел, дуже низький, приблизно 20 млн.грн. Вся решта операцій, пов'язаних з лізингом, фінансується іноземними виробниками або різними посередниками.

Не дивлячись на досягнення у вдосконаленні законодавчої бази, існуюча юридична, регулююча і податкова системи не сприяють розвитку ефективних ринкових відносин, ринків, зокрема, ринку лізингу в Україні. Відсутність альтернативних банківським кредитам джерел довгострокового фінансування створює значні труднощі для лізингових компаній у вдосконаленні лізингових операцій.

Залучення міжнародних фінансових агентств для кредитування фінансових установ, у тому числі і лізингових компаній, на умовах довгострокового кредитування повинне стати одним з основних елементів стратегії стимулювання розвитку лізингу в Україні.

У принципі, не у всіх провідних країнах заходу існує окремий закон, який регулює взаємини в лізинговій діяльності, проте практично у всіх країнах існують певні пільги, оскільки лізинг стимулює виробництво. Проте в Україні навіть з ухваленням Закону України “про лізинг” залишається багато невияснених питань .

3.2. Правове регулювання лізингу в Україні

Основним правовим джерелом, яке регулює міжнародне співробітництво з участю українських суб'єктів господарського життя, визначає поняття лізингу (у розумінні законодавця), а також загальні правові та економічні засади його здійснення, є Закон України «Про лізинг» (№ 723/97 від 16.12.1997 р., набув чинності 10.01.1998 р.). Цим нормативним актом визначено, що об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке можна віднести до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень.

Базовим міжнародним джерелом регулювання лізингових відносин є Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.

Суб'єктами ж лізингових операцій можуть, відповідно до згаданого правового акта, бути, як це заведено в міжнародній практиці, комерційні структури:

• лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківська або небанківська фінансова установа), який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

• продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

У ширшому трактуванні учасниками лізингових операцій можуть бути банки, які надають кредити лізингодавцеві для купівлі необхідного майна, страхові компанії, які здійснюють страхування майна, що є об'єктом лізингу, фірми типу прокатних контор та інші обслуговуючі структури.

Закон України «Про лізинг» визначає основні права та обов'язки лі-зингодавця (Стаття 11)та лізингоодержувача (Стаття 12). Так, лізингодавець має право:

1. здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2. вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3. вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих у наслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас, лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2)не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3)набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передання в лізинг конкретній особі;

4)своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.