Сторінка
3

Сутність конкурентоспроможності продукції і методичні підходи до її оцінювання

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару характеризує ступінь привабливості товару для покупця, що з погляду продавця ототожнюється з чистим прибутком. Останній дорівнює контрактній ціні за вирахуванням витрат з продажу товару та інших витрат. Спонукальні імпульси та економічну доцільність від продажу одиниці товару обчислюють за формулою

Отже, як свідчить економічний зміст інтегрального показника конкурентоспроможності і показника питомого ефекту, вивчати конкурентоспроможність товару слід безперервно, цілеспрямовано і комплексно, орієнтуючи товар на задоволення потреб споживачів.

Оцінювання конкурентоспроможності продукції на основі її якості

В оцінюванні існуючої продукції головну роль відіграє її якість. У цьому разі економічна ефективність виробів є функцією економічних показників (для г-го товару), що відображають технічний рівень, якість виготовлення та якість в експлуатації [22, с. 62], яку визначають так:

£кг = f(Я1г, Я2г, ., Яга),

де f - функція економічних показників; Я1, ., Я . - якість товару, що характеризується параметрами Р{, в тому числі: Р1 -

рівень вимог науково-технологічної документації, за якою виготовляється продукція; Р2 — якість виготовлення продукції та відповідність встановленим вимогам; Р3 — якість експлуатаційних характеристик та споживчих властивостей продукції; Рі — якість тари або упаковки; Р5 — якість технічної та супровідної документації товару.

Конкурентоспроможність товару оцінюють при здійсненні таких заходів:

• комплексному вивченні вимог зовнішнього ринку (на основі аналізу динаміки якості реалізованих на ньому виробів);

• розробці основних напрямків виготовлення продукції, яка користується попитом;

• оцінюванні перспектив продажу (при виході на зарубіжні ринки) і формуванні структури експорту;

• встановленні цін на продукцію;

• сертифікації продукції;

• підготовці реклами продукції (у тому числі й тієї, що пропонується іноземним споживачам).

За наявності повної інформації про витрати на придбання та експлуатацію або споживання продукції рівень її конкурентоспроможності визначають як відношення інтегральних показників якості порівнюваних зразків (дод. 14).

При недостатньому обсязі інформації про експлуатаційні витрати (особливо при порівнянні вітчизняних і зарубіжних зразків) доцільно використовувати відносний інтегральний показник (дод. 15).

Крім розглянутих методів оцінювати конкурентоспроможність існуючого товару можна за прибутком, порівняльною вартістю або зовнішніми щодо товару факторами та характеристиками, які не зумовлюються його властивостями (терміни постачання, якість сервісу, зміна співвідношення попиту та пропозиції, рівень конкурентоспроможності тощо).

Поняття "конкурентоспроможність" універсальне. Дедалі частіше його використовують не тільки щодо продукції (послуг), а й щодо окремих фірм і навіть країн. Наприклад, швейцарські дослідники вважають, що конкурентоспроможність — це потенційна можливість і реальна здатність компаній проектувати, виготовляти і реалізовувати товари в існуючих умовах. Такі товари за ціновими і неціновими показниками мають бути привабливіші для споживачів, ніж продукція конкурентів.

Економічну категорію "конкурентоспроможність країни" швейцарська дослідна організація "Єуропієн менеджмент форум" визначає за десятьма чинниками, кожний з яких оцінюється за багатьма складовими (340 критеріями):

• динамізм економіки — оцінюється темпами економічного розвитку, станом національної валюти, рівнем промислового розвитку, обсягом виробництва найважливіших товарів на душу населення тощо;

• ефективність промислового виробництва визначається розрахунком прямих і непрямих витрат на оплату робочої сили, а також витрат, пов'язаних з матеріальним стимулюванням та плинністю кадрів;

• динамізм ринку — його критеріями вважають рівень активності компанії, що безпосередньо пов'язаний зі збутом, обсяг споживчих витрат на душу населення, організацію післяпродажного обслуговування, дизайн і якість продукції;

• розвиток фінансової системи визначається станом фінансів, активністю діяльності комерційних банків та ринку цінних паперів;

• стан людських ресурсів — визначається чисельністю і темпами збільшення чисельності населення і робочої сили, рівнем кваліфікації спеціалістів і рівнем зайнятості;

• роль держави — це рівень оподаткування, частка державного сектора в національному прибутку держави, загальна спрямованість і зміст економічної політики;

• загальний стан ресурсного забезпечення та інфраструктури;

• готовність до стимулювання торговельної діяльності;

• політика держави щодо нововведень береться до уваги загальний розвиток науково-дослідних робіт, готовність уряду і керівництва фірм до реалізації нових ідей, запровадження нових виробів і виробничих процесів;

• соціально-політичний стан у країні свідчить про те, якою мірою політика країни і стратегія промислових компаній відповідають поглядам і настроям у суспільстві. Критеріями оцінювання цього фактора є розмір прибутку і його розподіл, трудові відносини у промисловості.

Список використаної літератури

1. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989.

2. Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с англ. — М.: Финстатинформ, 1993.

3. Бобровников Г. Н., Клебанов А. И. Комплексное прогнозирование создания новой техники. — М.: Экономика, 1989.

4. Болт Г. Дж. Практическое руководство по управлению сбытом: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1991.

5. Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Шдруч. — К.: Вид-во КНЕУ, 1998.

6. Гаркавенко С. С. Маркетинг: Шдруч. для вузів. — К.: Лібра, 1998.

7. Герасимчук В. Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1994.

8. Державна система стандартизації. — К.: Держстандарт України, 1994.