Сторінка
1

Розвиток культури і літератури м. Верховини

Верховина – загальний термін на означення гірської області зокрема Карпатської заселеної українцями частини Середньокарпатської улоговини положеної обабіч голови Карпатського хребта в стожищі рік Стрига з Огором, Латорці й Великої ріки, заселена бойками. Мешканці Великої ріки називають себе радо бойками, зокрема на Закарпатті.

Верховина – центр Верховинського району, площа якого – 1,3 тис.кв.км, населення – 30,7 тис. чоловік у т.ч. сільського – 25,5 тис. У районі 40 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній, 16 сільським Радам; 5 колгоспів; сільськогосподарських угідь – 24,7 тис.га, у т.ч. 1 тис. га орної землі; 23,5 тис. га лук і пасовищ; 81,9 тис. га лісів. Природні багатства району – карпатський ліс, бутовий камінь та лікувальні мінеральні води “Буркут” (типу “Миргородська”), “Верховинська”. В районі є 4 промислові підприємства, 162 торговельні точки і підприємства, 39 шкіл, 33 клуби та будинки культури, 8 лікарень і диспансерів, будинок грудної дитини, 41 медпункт.

За австрійської імперії Жаб’є займало значну територію і належало домінії у Рожневі. 1773 року в Жабйому налічувалося 430 господарств. Більшість селян була безземельною, жила лише з скотарства. В селі було досить худоби, однак дві третини усіх корів зосереджувалося у багачів. У 1788-1789 рр. в селі було 40639 моргів сіножатей і пасовищ та 66775 моргів лісів. Всі ліси і 728 моргів пасовищ та сіножатей належали домінії. Великими масивами – від 200 до 2000 моргів – володіли сільські багатії. Їм належали цілі полонини, такі як: Пір’я (395 моргів), Жовнірська (1124 морги), Мінчеми (268 моргів), Узмор (428 моргів).

Розвивались ще художні промисли, різьба і випалювання по дереву, виготовлення прикрас і побутових речей із міді та шкіри, килимарство, ткацтво, гончарство. Відомими майстрами з Жабйого були мосяжники Юрко Дробак, Іван Гуцинюк, Юрко Розкорищук, токарі і різьбярі Мокій Зюзяк, Микола і Дмитро Івасюки, Дмитро Соломійчук, Юра Джегаляк та ін.

На розвитку прогресивної культури гуцулів благотворно позначилося перебування в Жабйому ряду видатних українських письменників революціонерів-демократів Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Осипа Маковея. Побували в Жабйому артисти Московського художнього театру на чолі з К.С.Станіславським.

Часто побував у Жабйому письменник, артист і мистецтвознавець Г.М.Хоткевич. Як активний учасник революційних подій 1905 року в Харкові, він емігрував до Галичини, де активно займався літературною і мистецькою діяльністю. До створеного ним Гуцульського театру входили й аматори з Жабйого Іван Гелетюк, Семен та Іван Михайлюки.

Тут люблять художню самодіяльність і спорт. У 1969 році в драматичному, хоровому, музичному, танцювальному та інших гуртках художньої самодіяльності брало участь понад 250 робітників, силами яких дано 48 концертів для робітників, колгоспників, воїнів-прикордонників. Колектив художньої самодіяльності лісокомбінату в 1965 році брав участь у Всесоюзному огляді художньої самодіяльності, виїжджав з концертом до столиці нашої Батьківщини Москви??????????????, був нагороджений грамотами та цінними подарунками. Різними формами спортивно-масової роботи на лісокомбінаті охоплено понад 600 робітників, з них майже 200 чоловік мають спортивні розряди.

Розташована між гір, в мальовничій долині Чорного Черемошу, Верховина прикрасилась новими будинками підприємств та установ, житловими будинками. Серед післявоєнних новобудов – лісокомбінат і маслозавод, побуткомбінат і завод мінеральних вод, середня школа і школа-інтернат будинок культури “Народний Дім” і клуб, будинок райкому КП України та райвиконкому, нові житлові будинки, телевізійний ретранслятор. Закінчено асфальтування шляху з Верховини на Косів і Коломию. Регулярно курсують автобуси на Косів, Ворохту, Івано-Франківськ.

Верховинці з гордістю і пошаною говорять про свого земляка, хірурга центральної лікарні І.В.Басистюка, випускника Івано-Франківського медінституту. Зроблені ним операції врятували життя багатьом хворим. Уродженець Верховини В.І.Ветащук – доктор медичних наук, завідуючий кафедрою Івано-Франківського медичного училища.

На даний час у Верховині усе змінилося, побудовано нове промислове підприємство - цегельний завод, розширився лісокомбінат за рахунок нових столярного і сувенірного цехів. З'явилися нові культурно-побутові та житлові споруди: кінотеатри, дитячі садки, корпус дитячої лікарні, багато типових житлових будинків.

Побудовано пансіонати для туристів, гірську лижну станцію, трампліни 2, бальнеологічну санаторію. Селище цього ж року перетворилось на місто і утворилося одним із центрів туризму в Карпатах.

Раніше соціалістичні перетворення докорінно змінили життя сільського населення. З кожним роком зростає добробут колгоспного селянства. Поступово зникають грані між містом і селом. В нових соціально-економічних умовах відбуваються зміни і в народному одязі Гуцульщини. Одні його риси зникають, інші, нові, з'являються, спостерігається наближення одягу міського типу. Та найкращі традиції народного одягу зберігаються і нині.

Традиційний народний одяг використовується тепер найчастіше як святковий.

В центрі залу експонуються два комплекти жіночого одягу: з Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області. Він приваблює багатством прикрас та гармонією кольорів.

Широкі барвисті “вставки” вишиті на рушниках сорочок. Багаті прикраси бачимо на зручних і теплих кептариках – невід’ємній частині гуцульського одягу.

Пишний верховинський кептарик обшитий силянкою та зубуями з чорного сапяну і зеленого шнурка. Його низ прикрашає широкий барвистий орнамент, утворений рельєфним шнурком. Блискучим шовком перешиваються темні запаски, оперезані тканим повздовжньо – смугастим поясом – попружкою. На ногах – сукняні вишиті капці та шкіряні орнаментові постоли.